Як я зустрічав Новий рік(Дубровські побрехеньки)

Бал Двері в моє помешкання поволі відхилилися і на порозі, ніби з нізвідки, появилися дві дорогі мені людини –  баба Євгенія і баба Петрунелія. Я з швидкістю світла відірвався від комп’ютера і вже за мить мою голову стискали руки баби Євгенії, покриваючи моє лице, голову хмарою поцілунків.

–          Баб! Відпустіть!- молитовно просився я, бо в такому напівзігнутому положенні мені була дуже невигідно знаходитися.

–          Йой, дитинко, ще тебе раз поцілую і відпущу. – відповіла баба Євгенія і ще міцніше стиснула в своїх обіймах.

В той час, на нас дивилася і усміхалася тільки самими очима моя друга баба – Петрунелія. Після дружнього обнімання з бабунею Євгенією я набравшись поважного виду і випрямившись, мов струна, підійшов до баби Петті (як подумки  її називав), низько нахилив голову і поцілував протягнену руку баби і був поцілований нею в перші признаки моєї лисіючої голови.

– Я перепрошаю Вас, мої дорогі бабуні, бо не сподівався сьогодні бачити Вас в себе в помешканню. І чи не змогли б Ви зробити таку ласку  посидіти хвильку на  канапі, допоки я Вам приготую, щось напитися з дороги.- з тими словами я взяв бабунь попід руки і чемно провів до дивану і допоміг зручно вмоститися.

– Бубунь, – дивлячись на бабу Євгенію,- Вам зроблю гербати з ріжних сушених ягідок. Мислю, що Вам засмакує.

Очі баби радісно зблиснули, дорогий внук таки вгадав, що бабі до смаку.

–  А Вам, бабуню, – звертаюся до іншої баби, – видно файно буде смакувати філіжанка кави по-віденськи.

І не встигла баба, задати мені питання, як я продовжив:

– Зрозуміло, бабуню, що додам до кави солодкої сметанки.

– Злота дитина!Генусю, ми таки файно зробили, що нього прийшли.- зраділа баба Петті

Я подався готувати напої, залишивши бабів поговорити.

Баба Євгенія, або точніше Еугенія , як вона себе величала, це мама моєї мами. Це мій друг дитинства, моя захисниця від материнських покарань, на які нерідко заслуговував.

Баба Петті, це мама мого тата. І тут я застив і тихенько опустився на табурек. Потім тихенько підійшов і заглянув в кімнату. На дивані сиділи обидві баби і щось тихенько обговорювали  в чверть голосу. Я протер очі, але нічого не змінилося, бабуні далі собі про щось говорили.

Я повернувся на кухню, пошкрябав голову і в ледь тихо промовив: «Чудеса!» А дивуватися було чому, мої баби давно померли. Баба Петті, ще задовго до мого народження. Так як я був тверезий, то зрозумів, що то не біла гарячка, та й не привиди, бо відчуття на дотик їхніх тіл було реальним. А так як бабів я не боявся навіть і з того світу, тому відважно, ніби нічого не сталося пішов подавати пригощення.

Побачивши мене з улюбленими напоями , та ще й з пляшкою домашньої вишневої настоянки і кавалками сирника на тарілках, мої гості оживилися повністю.

Після того як було надпито трішки настоянки, від якої мої бабуні злегка розчервонілися і вже дуже мене хвалили, я задав бабам питання напрямоту:

–          Мої дорогі бабуні, чи не змогли б Ви мені, коли Ваша ласка, дещо пояснити. Бо до мене дещо не доходить.

Мої дорогі гості засміялися і на перебій почали мені пояснювати ситуацію. До мене доходило туго і я лише запитав, боячись відповіді: «Я часом не вмер!»

Виявилося не вмер, але мої бабуні зробили так, що я опинився в якомусь паралельному світі для того щоб, виявляється, бути їхнім кавалером на новорічному балу у Відні, на який вони отримали запрошення від самого цісара Йосифа-Франца ХХ .

Я їм старався пояснити, що не маю заграничного пашпорту і хто мене до Відня пустить , і що ніколи в тім Відню не був, то який з мене супровід. Баби голосно засміялися і мені пояснили, що ніякого пашпорта мені не треба, бо їдемо до рідної столиці, а Галіція перебуває в  складі Еропейської спільноти і ми можемо їхати чи до Берліна, чи до Парижа, чи до Льондона, лиш не до Варшави, бо там комуяки тримають владу і через границю не пускають. Треба візи, а візи дістати трудно, пояснювали мені бабуні. Лиш я хотів запитати, а мені пояснили , що частина Польщі там де Краків в Евроспілці і поляки є розділені на граници плитами з бетону.

Про Україну, мені пояснили, що то тепер Велика Козаччина від Збручу до Дону на чолі з Отаманом, бо як стався заколот в Росії, то та розпалася на пару кавалків. А політика в тих козаків, якась ніяка, нині хочуть бути з комуяками, завтра з Европою, а через день приєднюються до Чорного світу, але найбільше тримаються з Сибіром.  На Сибіру є цар батюшка і Сибір має за великого приятеля Канаду, бо мають спільних ворогів комуяків. Комуяки мають в світі дві держави, в Росіїї коло Москви, Троцькограда і все на північ від них і захопили частину Польщі і  фінів. В Америці там де був Вашингтон, то тепер столиця  Союзу Комуяцьких Штатів Америки і називається Марксополіс.

Я впав в крісло і мову мені відібрало. Потім питаю про Галичину. Кажуть, що то Европа, столиця в Станіславі, а у Львів то столиця Европейської спільноти і найповажніше місто в політичному плані.

– Давай, дитино, про політику потім, – перервала мої запитання баба Петті, – Тепер треба їхати на бал до Відня, ти не переживай,  я в Відні була не раз, ще як мій брат Михась в університеті вчився, та й і потім на вєцєчку з твоїм дідом Дмитром їздила. А бабуня Еугенія тобі покаже звідки  родина з Австриї походить.

Ми поїхали колією зі Львова через Краків, Прагу до Відня.

І ось вже звучить музика і гості всі в строгих  костюмах дефілюють зі своїми дамами. Я, в чорному смокінгу, в оточенні прекрасних дам –моїх дорогих бабунь(але чомусь на вигляд 40 річних) підходимо до сцени звідки лунають вальси Шуберта, Моцарта і інших музичних класиків. В мене обов’язок – затанцювати вальс такою гарною русявою, з арійськими рисами лиця бабунею Еугенією, а танго – з чорнявою красунею, ніби дочкою Сіона, бабунею Петті. Я кружляю в вихорі танцю і насолоджуюся перебуванням в компанії мені дорогих людей.

Аж раптом така знайома мелодія мого телефону, я зупиняюся і не можу знайти його в кишенях смокінгу. А телефон розривається «Ой, поїхав до Косова пашпорт віроб’єти…» і…

Я проснувся, а телефон не змовкає. Заспаним голосом кажу «АЛЬО», з телефону веселий голос Ігора кричить:

– З новим роком, Старий банєку! Що проспав новий рік?

Дякую Старому хруню за поздоровлення і дивлюся на годинник –  скоро перша година. Вбігаю в кімнату, де по телевізору з Відня транслюють новорічний бал, стараюся розбудити сплячу калачиком дружину, але марно. Зустрічаю новий рік разом з Європою і радий тому, що мої предки могли вільно їздити по балах Європи і хочу, щоб так само могли вільно робити мої внуки. Відчуваю себе європейцем і насолоджуюся класичною музикою старої Європи.

І дякую своїм бабуням за «екскурсію», і більше не хочу бути бидлом, яке без водкі, олів’є, і руской попси  не уявляє зустрічі нового року.

З Новим роком європейці!

This entry was posted in Люди, Проза, Традиції and tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *