Про палинку

Volika Zuzak

Вечір. Неділя. Сиджу і думаю, що я вам обіцяла в п’ятницю написати щось цікавого. А, так як ми минулого тижня я вам розповідала про пиво, то цього тижня сам Бог велів розказати про палинку🙂.
Інтернетом багато блукає мемів з приводу користі вина, пива, кави. Погана погода? Випийте каву по-ірландськи. Нудьгуєте? Випийте погарчик мерло, а пак іще погарчик, і ще… Начальник ідіот – упийте пива…у п’ятницю…з колегами…і перемийте йому всі кісточки. А, от про палинку немає. Я довго сиділа і думала, а чому ж? І, знаєте, я дійшла висновку, що немає подібних мемів про палинку, бо вона є помічна від усього. Continue reading

Posted in Без категорії | Прокоментуй!

Добре їсти, файно спати… …Бог здоровлє мусит дати!

Борис Явір Іскра, правдивий галичанин з Тернополя

Каждий порєдний галичєнин, чи жиє він у Галичині, чи десь єнше творит свій галицкий світ довкруг, навіть на підсвідомому рівню дбає про себе. Він витворює такі умови житє, жеби лиш му дорогонькому а го догогоньків родиноньці жило сє файно. І в сих речьох він впадає у крайнощі: або багато робит, або нічого не робит. Но і перед тим, єк багато зробити, він просто мусит нічого не робити хоч єкийсь чєс – то така підготовка. Continue reading

Posted in Без категорії | Прокоментуй!

Дорогонька родинонька

Борис Явір Іскра, правдивий галичанин з Тернополя

Є в життю каждого порєдного галичєнина таке понєтє, від єкого на го струдженім лицю сє з’євлєє і радісна посмішка, і гірка кривизна. То понєтє таке старе, як старий галицкий світ — ще від востатніх римских імператорів а первих словенских кнєзів, єкі колись теж належєли до того понєтє — до дорогонької родиноньки.

Continue reading

Posted in Без категорії | Прокоментуй!

Галицкий гумор

Борис Явір Іскра, правдивий галичанин з Тернополя

Каждий порєдний галичєнин гміє жєртувати. Він сипле жєртами де тра і де не тра. Но то не просто жєрти — то щира правда, чєсом гірка, чєсом солодка, но подана через жєрти. Єк ми сє сходимо докупи, то навіть вшиткі наші біди а гореч подаємо через жєрти, а веселі филі житє — тим більше. Порєдні галичєни надівают такі усміхнені маски а жєртуют, жеби було весело собі а й перед єншими сє представити, гейби мают найліпше у світі житє, бо зле жити порєдний галичєнин просто не годен і єк му сє жиє хоч троха зле, значит бізівно винні в тім полєки чи москалі (вшиткі, хто десь там за Сяном чи Збручом жиє).

Continue reading

Posted in Гумор, Люди, Проза, Філософія | Tagged , , | Прокоментуй!

Ми, чоловіки, є направду прості.

1. Ми такі прості, як люфа.

2. Не розуміємо ніяких тонких натяків. Натяки на натяки також на нас не діють. Натяки навіть зроблені перед нашим носом не впливають на їх розшифровку. Жінки, просто скажіть, що хочете.

Continue reading

Posted in Без категорії | Прокоментуй!

Із циклу “Закарпатські образки”

 Світлана Бреславська

Дід Іван такий цікавий чоловік був. Високий, худорлявий, трохи сутулий. Ходив з ціпком, а коли гнав телицю пасти, то так на горби дряпався, як молодий. Телиця бігла вперед, тоді зупинялася, чекала діда, а тоді знову бігла вперед. Так вони й ходили цілий день горбами. Нам захотілося піти з дідом, то аж захекалися – не могли наздогнати. Дід сміявся, що такі молоді, а ледве дихаємо, не можемо навіть з його телицею зрівнятися. А які ми маємо бути, коли Сашко курить, а я – вагітна?! Але то нічого, хоч пройшлися, ноги розім’яли, малини наїлися – росла попри дорогу. В дідових краях – на Іршавщині – природа, як – в Едемському саду: не надивишся й не надихаєшся. І дід такий привітний.

Continue reading

Posted in Люди, Проза | Tagged , , | Прокоментуй!

Рай

Юлія Сливка, Львів

в великій хаті діда старенького висить чотири образи по чотири сторони світу.
такі, що наганяють на тебе страх Божий.
в дерев’яних рамах.
під шклом.
вишиті грубим хрестиком.
над ними на цвєшках – викрохмалені на цупко вишиті рушники.
на дверях хати висить поперечник, вишитий таким самим взором.
по двох боках великої хати –
масивні й полаковані дубові ліжка з квадратними подушками на піру.

Continue reading

Posted in Люди, Проза | Tagged , | Прокоментуй!

Із циклу “Закарпатські образки”

Світлана Бреславська

Чистили кусаками пруття. Відкидали зелену шкірку з вербових прутиків, біле осердя, чи пак, самі прутики, складали рівненькими снопиками. На дворі було тепло, тож сиділи колом на подвірʼї, кожна підперезана великим сірим фартухом – аби не вимастити сукню. Помагали одна одній: раз чистили у Марії, а відтак мали йти до Анці.
– Ой, жони, ви би знали… Василь Сабов хотів ся женити на Віточці. Більше года з нею ходив. А отець му каже: «Не женися, бо то ти – сестра». Розумієте?!
– Ба котра ж це Віточка? Мадярка? – підняла голову тітка Василина.

Continue reading

Posted in Люди, Проза | Tagged , , | Прокоментуй!

* * *

Любов Проць, Дубляни коло Самбора.

Всіх обійшла: корівку, пса і піч.
Мед злагоди загуснув поміж нами.
Корівка спить. Піч пахкає димами.
Пес віддано спинається до віч.

Та знають всі: розказую байки.
Не все так рівно-гладко: ще душа є!
У білі ночі ходить і ридає,
Бо світ довкола – їй такий гіркий…

Continue reading

Posted in Поезія | Tagged | Прокоментуй!

***

Світлана Бреславська

на призьбі старої хати
стоїть весна
сумна
пелехата
дивна
розхристана
очима блискає
від холоду пʼяна
вбрана
в останній сніг
і в перший барвінок
Continue reading

Posted in Поезія | Tagged , | Прокоментуй!