“Тюльпанна” історія

Ходив дивитися на перші весняні квіти, які починають пробиватися на світ Божий. Первоцвіт і такі ніжні крокуси вже несміливо , ніби стидаючись що перші, радують своїми квіточками. Пнуться до неба, набираючи сили від весняного тепла, нарциси та тюльпани, щоб незабаром дарувати нам красу своїх квітів.

Згадалася історія пов’язана з тюльпанами, з юністю.
… Клас, перерва, учні відкрили вікна і ловлять весняне тепло, сидячи на підвіконниках і взагалі блище до вікон. Мала перерва. На вулицю підуть на наступній, великій. Два товариші, Зенько і Дмитро, спостерігають за діями і розмовами, які відбуваються в класі. Он там хлопчача компанія проводить змагання на руку, хто сильніший. Але цим двом, не до боротьби, їх більше цікавить компанія дівчат, закоханими поглядами дивляться на своїх однокласниць, але так і не можуть визначитися, а в кого цієї весни закохатися. В дівчачому гурті йде жвава розмова про весну, про квіти. І тут лідером виступає така собі пишечка Стефанія. Щоб ці двоє дивилися на неї хоч якось, сказати важко. Така собі товстенька сіренька мишка, з русявими кучериками, в таких не закохуються. Серед однокласниць є такі що очей відвести не можна, аж слинка тече, ніби дивишся на щось, ну дуже смачне. Але прислухаючись краєм вух, до розмови, яка точиться між дівчатами, ці двоє чують, що далеко нашим красуням до Стефки в питанні вирощування квітів. Але це нічого не міняє в їх поглядах, в них одне на думці , в кого б закохатися, а Стефанія в цей список не входить.
Десь так під вечір збираються вони знову разом і починають обговорювати таке наболіле питання про дівчат.
– Птах, ти чув що розповідала Стефка про квіти?-відступаючи від основної теми розмови, запитує Зеньо.
– Та, хвалилася що в неї найкращі тюльпани. А при чім Стефка?- говорить Птах, в миру Дмитро.
– Розумієш виникла ідея, зробити приємне дівчатам.- каже Зеньо, він же Хлоп.- Може би ми обірвали всі Стефчині тюльпани і подарували всім нашим дівкам.
– Хлопе , ти вдурів з такими ідеями, та Стефка нас приб’є.
– Та нє, ми порозносимо квіти під хати і ніхто не буде знати, хто то зробив.
– То є файно. Але що ми з того будемо мати? – задав, як завше, жидівське питання Птах.
– Я не думав, але Стефчині тюльпани треба обірвати , бо вона вже всім вуха продзвеніла. – відповів Хлоп, хитро усміхнувшись і цвиркнувши через зуби на землю.
– Давай. – погодився Птах.
І відразу думки молодих розбишак переключилися на те, як реалізувати свою затію. А тут до них підійшов Миросько, колишній однокласник,який вчився в училищі на зварника. Це був “заводила” в їхньому товаристві, а це і підпал парти в першому класі, і початки куріння в третьому , і всяке інше, що веселило хлопчиськ. І крім того він був найсильніший і бив всіх хто з ним не був згідний. Хлоп з Птахом були худі і протистояти навіть вдвох одному Миронові не виходило, тому не заперчним лідером він був без будь яких протестів з їх сторони.
– Здоров, пацани. Що робимо? – тоном командира запитав Миросько.
– Розумієш, хочемо нині зробити таке, – почав Зеньо і почав детально розповідати про що йдеться.
Після ознайомлення , Мирон взяв керівництво операцією «Тюльпан» на себе. Всі попередні ідеї проведення операції були відкинуті , як дитячі і Хлоп з Птахом покірно погодилися на реалізацію їхнього плану за Мироськовим сценарієм.
Для того, щоб мати якесь алібі ,хлопці змушені були відправитися в сусіднє село за 2 кілометри, де жили їх декілька однокласників. Направилися до Оксани, яка мала бути основним свідком непричетності до «злочину». Тому відвідали Оксану дома, поговорили з нею, з її батьками, посиділи і сказали, що йдуть ще до Петрів, ще двох х товаришів з однаковими іменами. Попрощалися і рушили. Алібі було готово, Оксанка, завтра буде розказувати дівчатам, як до неї в гості хлопці приходили. А ця трійця швиденько, привіт- привіт, побачилася з одним з Петрів і направилася в рідне село творити вандалізм над улюбленими квітами Стефи.
Ніч була чудова, тепла, як на весняну пору. Один ніби недолік був, це місяць, який заливав своїм світлом все навколо. Але він також і допомагав хлопцям в реалізації задуму, не просто поламати квіти, а зробити букети і порозносити їх дівчатам. Йшли тихо, щоб не тривожити сільських собак, бо вони всяку файну ідею можуть своїм гавкотом звести на пси. Через металевий паркан Хлоп з Птахом Мирона підсаджували, бо він, «важкоатлет», не міг сам перестрибнути, а потім, мов два горобчики легенько перебралися в город до Стефи.
Ви коли небуть ламали в ночі при повній тиші тюльпани? Ні. О, то тріскіт стоїть, що здається цілий район чує. Але пересилюючи страх бути зловленими , хлопці акуратно, обламали всі квіти і оберемками перенесли до паркана, а там за парканом чекав заготовлений кошик, в який Птах, перелізши на другий бік складав квіти.
І тут Миросько закричав: «Атас!» і швиденько, ніби пір’їнка, перегулькнув через паркан. А за ним зі страху і Зеньо не перелізав, а ніби брав висоту на Олімпіаді, пролетів з пів метра вище паркана. Дмитро з кошиком квітів був вже далеко, бо бути зловленим Стефчиним татом, не приносило ніякого задоволення.
Коли задихані прийшли до себе, Дмитро запитав:
– Мироську, а ти чого кричав , та здається все було спокійно?
– Знаю, але так цікавіше. Ну пробіглися і що? –спокійно відказав той.
– Та ти заразо, я мало не обі…ся! – закричав Зеньо і разом з Дмитром накинулися на свого «командира». Але він легенько з їх скрутив і сказав, що треба ще ті квіти порозносити дівчатам. Хлопці погодилися і вже трійця легенько ступала по селу, розносячи квіти всім дівчатам і не тільки однокласницям. В цей рік в Стефки, дійсно, розквітло ну дуже багато тюльпанів.
Перед першим уроком в класі творилося щось страшне. Ні словом передати ні пером описати. Всі дівчата щасливі. А Стефанія в сльозах, до всіх хлопців пристає, грозить вбити сама, а також з допомогою брата Ігора, коли той верне з армії. Наша знайома пара була також в руках Стефки, але через «бігме не робили» і цінного свідка Оксанку, були поза всякими підозрами. Всі інші хлопці класу були оголошені особистими Стефиними ворогами. А дівчата загадковими поглядами розглядали своїх однокласників , лиш на Зеня з Дмитром нуль уваги.
– Бачиш, Хлопе дурний, як вийшло, – не міг то пережити Дмитро, -всі хлопці в очах дівчат герої, а ми ? Я тебе з самого початку питав, що ми з то мати будемо. Ніц.
З того дня Стефанія нашим героям стала найкращим другом і про всі дії по розслідуванню злочину проти тюльпанів хлопці знали, але їх то не радувало. Дівчата їх рахували слабаками і ні про яку кавалєрку з нашими красунями мріяти не доводилося, а закохуватися в Стефку, ну ніяк не виходило.
Одного дня Зеньо заявив перед всіма в класі, що ми допоможемо другу Стефі взнати, хто обірвав її тюльпани.
– Хлопе ти розум маєш, нащо нам нариватися. Все поволі забувається, а ти знов Стефці на болюче місце тиснеш. – був противником Дмитро.
– Спокуха, Птах, щось придумаємо! – оптимістично відповів Зенько
Через пару днів наші герої підійшли до Стефанії і з виглядом заговорників повідомили їх, що знають, хто познущався над її тюльпанами. Стефа пригрозила, що повбиває негідників, і почала вимагати імен.
– Стефка, давай так, – почав Зеник,- ми тобі кажемо, а ти нам ставиш пляшку вина.
– Братчики, я вже біжу, лиш кажіть! – зраділа Стефа.
– А ти пити будеш?- запитали її хлопці.
– З такої радості само собою!- потирала руки Стефа.
– Бери дві. – порадив Зеньо
– Ще візьму печеня, щоб не вп’яніти. –відповіла їхня «колєжанка» і побігла в магазин.
Стояла мовчанка. Що буде і як діяти далі? Але два рази не вмирають, а наші хлопці були оптимістами і зразу відкинули погані думки про свою долю.
Стефа принесла дві пляшки вина по 78 копійок, таке слабеньке столове і печеня «Шашматне» дві пачки. Компанія відправилася в кущі розпивати могорич. Хлопці вислухали від Стефи промову, що лиш вони дійсно її друзі, а інші… Не буду описувати якими епітетами були змальовані інші. Коли прийшла пора хлопцям признаватися, то виглядало так. Стефа сидить на портфелі, а наші герої стоять в готовності “на старт”.
-Стефка, – почав Зеньо, -вибач і сильно нас не бий, але то зробили ми!
Сказавши ті слова, Зеньо з Дмитром почали втікати. Але навздогін почувся сміх і хлопці зупинилися. Повернули голови і були здивовані реакцією своєї однокласниці. Вона сиділа на траві і сміялася. Хлопці подумали, що це істерика і повернули до Стефанії. Але з нею було все нормально. Вона мирними очима дивилася на хлопців і говорила:
– Ну, я про вас ніколи би була і не подумала, але ви дали. Вбивати вас не буду, бо вже до вас звикла як до найкращих товаришів. Але все одно помщуся!
Хлопці відійшли.
– Не бійтеся. Я сказала, що бити вас не буду. Зате дівчатам розповім ніби ви хотіли чужу славу собі приписати. – і знову зайшлася щасливим молодечим сміхом.
На наступний день дівчата в класі з презирством дивилися на двох нещасних товаришів. А інші хлопці відчули  ще більшу повагу з їх сторони.Тільки Стефанія всім оголосила, що кращих друзів ніж Зеньо і Дмитро в неї ще не було. Хлопцям ця заява радості не принесла ніякої. Вони вже молили Стефу, щоб їх побила. Але вона була незворушна…

Така жорстока жіноча помста.

This entry was posted in Люди, Природа and tagged , , . Bookmark the permalink.

2 Responses to “Тюльпанна” історія

  1. Excellent blog here! Also your website loads up fast! What host are you using? Can I am getting your affiliate link to your host? I wish my website loaded up as quickly as yours lol

  2. As I website possessor I believe the content material here is rattling great , appreciate it for your hard work. You should keep it up forever! Good Luck.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *