Із циклу “Закарпатські образки”

Світлана Бреславська, м.Станіславів
Олька вилетіла з хижі на веранду, як підстрілена. Позаду неї гримнули двері, аж вікна задзвеніли.
– Що ся стало?! – вибігла Марія Іванівна з літньої кухні. За нею вийшла невістка.
– Що ся стало?! Що ся стало, мамко?! – віддихувалась Олька. – Побив ня! Побив!
Паралізований свекор, що сидів на стільці під виноградом, хотів щось сказати, та тільки безсило махнув рукою.
– Я го зараз роздЕру! – виліз із машини Петро – Ольчин чоловік. Щось там всередині чи то ремонтував, чи протирав, а зараз вирішив утрутитися в братсько-сестринські стосунки.
Олька продовжувала верещати. Свекруха з невісткою стояли серед подвірʼя, як вкопані, широко розкривши очі і роти. В літній кухні підгорали млинці, але невістці було не до них. Continue reading

Posted in Люди, Проза | Tagged , , | Прокоментуй!

Різдвяний стартап

Андрій Любка,http://zbruc.eu/node/60803
Народження маленького Ісусика завжди підштовхувало мого діда вирушити в путь. У нього було десять братів і сестра, тож обійти всю родину з колядою було справою нелегкою. Я не розумів тоді, та й зараз, коли минуло вже понад двадцять років, не тямлю, чи він більше хотів побачити рідних, чи все ж колядування його цікавило як спосіб отримати святковий погар вина. Фактом є те, що часто він брав мене з собою. Не скажу, що я любив ці походи, бо дідо колядував довго, знав він чимало старих коляд, в яких було купа слів, які я не розумів, а потім ще й наставала черга довгого застілля, під час якого я нудився, бо скільки ж людина може втоптати кіфликів? Та ці родинні гастролі дали мені імпульс почати свій перший стартап. І коли дідо проказував обов’язкове «Вінчуєме, пане ґаздо, сесі сятки святкувати, на рік ся ще ліпших дочекати й прожити на многая і благая літа!», я вже знав, що в наступні сятки колядуватиму сам.
Бо з дідом можна було добряче наїстися (питво мене ще не цікавило), але гроші мені не світили. Господарі гладили мене по голівці, казали, що дуже виріс, що схожий на діда, і всяке різне, та словесним похвалам – гріш ціна. Мене ж цікавили більш прибуткові заохочення, що дали б змогу купити собі 8-бітну приставку до телевізора й запровадити принца Персії до його мети, а супер-Маріо навчити стрибати якнайвище. Тож вирушив я в своє перше турне по родичах, озброєний благою вістю з Вифлеєму і п’ятьма колядками, взамін очікуючи на винагороду. Стартап вдався, і до наступного Різдва я підготувався ще краще. Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , , | Прокоментуй!

…від нині до року!

Олег Ущенко, м.Станіславів
— Йой колєдники наші! — Тілько не треба ніц на стіл… — Та, хоть попробуєте. — Хрестос народивси! — Будьмо! — Йой, ти на чому гнала? — Закусуй! — Що там в Києві? — Ади причіпивси, та з цукру? — Ще не вжениси? — Кишка така свіжа тагі нині робила. — Цьотко ви перекладали пляцки маргаринов чи маслом? — «Добрий вечір тобі…» — «Пане господарю!» — «РАДУЙСЯ!» — Дай Бог абисмоси так зібрали через рік. З дітьми, внуками, невістками. — Ганю, різалас пацє… — Взєла чвертку в Словка. Моє до Великодня най ще побуде. — Файно. Тепленько в хаті. — Мушу гишки в сіни виносити і боюси за кота. Але не хочуго виганєти на двир, бо зимно. — А Петро приїхов з Португалії і хоче до Оксани Гушки в Філадельфію їхати. — Вона там робе? — Йой, вона до робити? В оркестрі грає. — Юшка з кугута? — «А той перший празник…» — «РОЖДЕСТВО ХРЕСТОВЕ!» — «РАДУЙСЯ!» — Будьмо! — Гей! — Будьмо! — Гей! — Будьмо! — Гей! — Будьмо-Будьмо-Будьмо! — Гей-Гей-Гей! — І шінуймоси, бо ми того варті! Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , , , | Прокоментуй!

…і саморобні чукулядові цукерки з горішками

Олег Ущенко, м.Станіславів
Кущі, які відділяли город від саду, так заносило снігом, що на їх місці виростав височенний бойовий вал, який ми штурмували, аж заслілювало до сонця очі. Якщо вдавалося видертися, то перед нашими, закутаними у шалики обличчями, (вільні були тільки очі), поставало біле безкінеччя, яке творили вітри з надокучливої, бо колола очі, снігової мУчки – так називався дрібний сніг за морозяної погоди. Вали трималися на тонких прутиках аґрусу та позичок. Ми в них часто провалювалися, ламали гілля, могли подряпатися, тому нас з саду виганяли, переджаючи, що можемо лишитися без дарунків на Різдво.

На синьому небі молочні стежки з коменів дотягувалися до завислих серед холоду хмар, щоки швидко червоніли, бо шалік, у кращому випадку, розвівався ззаду, коли санки несли нас в долину, або ми мчали на животах, якщо пробували, як старші хлопці, з’їхати на ногах. Сніг скрипів, хрустів, човгав, чвакав, він відзивався на кожний крок з кришталевою дзвінкістю, але все одно програвав дитячому гамору.

Нанашко Шеремета кричав з ґанку:
– Ану ціхо, бо зима спудитси криків і втіче! – Такі аргументи впливали на дітлахів. Школярі реготали і тоді нанашко переходив в атаку. – Та, курва мать, від вашої совганки корови перестанут доїтиси! Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , , , | Прокоментуй!

Баба Тонька пече пампухи

Олег Ущенко, м.Станіславів
– йой! чи вона знає, кілько до яблучних повидлів треба дати тертої ружі? – скривилася Юзє, сусідка з полудневого боку.
– хто тепер дає тістове викиснути? – підтримала її кивком голови Манька, що жиє через дорогу. – наґуздают того кулачок і їдєт з того кулачка.
– а волію доброго де взєти? – почухала голову через грубу хустину Сараниха, – би не шумовси.
вони сиділи на лавці біля подвір’я баби Тоньки і, долонями розганяючи перед обличчям надокучливі сніжинки, які вітер крутив навколо голів, косилися в бік хати баби Тоньки.
– може вона на москальске рождество так зо шкіре лізе?
– певнє партийнов стала.
– тайди! Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , , | Прокоментуй!

Закарпатські образки

Світлана Бреславська.
– Бог би тя пОбив, Мигалю ! ЗАщо сь цілу скибу мені від ниви відорав?! ЗАщо моя нива на півметра вужча стала?! – старий Вучкан кинув рискаль на землю і вхопив сусіда за грудки.
Той намагався якось вирватися, але старий Вучкан був не по літах дужий і тримав так міцно, що ледь не в повітрі тряс Мигалем. Той щось там белькотів на своє виправдання, наляканий налитими кров’ю очима сусіда. Continue reading

Posted in Люди, Проза | Tagged , , | Прокоментуй!

Те, що не в стані зрадити

Юрій Винничук(http://zbruc.eu)
Хочеться поговорити про вірність. Не про вірність Вітчизні, рідному дому, про вірність чоловіка дружині чи навпаки. Мені йдеться про вірність речам, вірність, яку ми зберігаємо особливо віддано, часто давно ці речі забувши.
Досить піднятися на стрих, щоб переконатися в тій кількості непотребу, який ми бережемо через непохитне переконання — до чогось ше ся придаст.
Старі капелюхи, розлізлі мешти, зачовгані валізи, діряві ґумаки, вицвілі штори — усе це колись рано чи пізно все одно опиниться у смітнику, але не зараз, не зараз… бо з кожною такою річчю пов’язані якісь незабутні спогади.
Ну, бо ці вицвілі штори ми ходили купувати з мамою, коли вона ще була жива. Тепер її нема, але є штори. Чи можу я їх викинути? Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , | Прокоментуй!

Як Святий Миколай проникав до хати?

Олег Ущенко
Може верхи на вітрі? Через отвори у дверях для клямок, через які фуганив холод, якщо наблизити обличчя? Або крізь полудневе вікно, з устеленим ватою підвіконням, посипаним блиском з побитої ялинкової кулі? Там тулилися старі записники з переписами прабабці на пожовклих сторінках, відцвілі знимки дитинства і молодості бабців і стос вирваних сторінок рецептів з журналу “Радянська жінка”. Хитро перебраних: солодке – до солодкого, м’ясне – до м’ясного.

Святий Миколай спирався на посох і, закутавшись у кафтан з високим хутряним коміром, пробирався між заметілями і високими снігами до дітей. Лишаючи для віхол і морозної ночі чорні сліди на білих зимових просторах. Перед ним вигулькували зі снігавиць багатоповерхові будинки міст і геть занесені, через що виглядали дуже низенькими, сільські хатини, з коменів який тягнулися до неба молочні стежки димів. Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , , | Прокоментуй!

Лист до Миколая

Любий Миколаю….

Пишу до тебе знову… Пишу і не можу навіть пригадати скільки років минуло від мого останнього листа, але знаю, що дуже багато… Потім вже знав, що це не Ти виконував всякі мої бажання, але приємно було в це вірити… Добре було жити надією, що це дійсно Ти їх виконуєш… І може тепер мені необхідна така дитяча віра?… Мій лист бажань сьогодні буде зовсім інакший, ніж ті, які Ти отримував від мене багато років тому… І можливо сьогодні коли прочитаєш цей лист – не будеш сміятися, так як тоді… Може навіть на Твоїх очах появляться сльози… Адже я вже і сам не молодий…
Найперше прошу Тебе про мир і спокій в Україні і в цілому світі… Направду, маю вже задосить негативних емоцій пов’язаних з війною і в нас, і в інших країнах… Прошу також у Тебе миру, спокою і віри в краще для всіх українських родин… Людям потрібен спокій і віра, повір мені – таки більше ніж маємо тепер… Continue reading

Posted in Без категорії, Віра, Люди, Проза, Традиції | Tagged , , | Прокоментуй!

КОЛИ РІЗДВО ЩЕ БУЛО СВЯТОМ

Володимир Павлів, Львів
Коли Дід Мороз ще не розпивав на білбордах Coca-Cola, вдаючи з себе Святого Миколая, та й самих білбордів ще не було. І коли свята ще наголошувались на «я», а не на «а». І коли ще банки, холдинги та торгові мережі не вітали з усіма новорічними святами наприкінці листопада. Бо не було ще банків, холдингів і торгових мереж. Та й «усіх новорічних свят» ще не було.
Було Різдво.
Родинно-домашнє. Морозно-сніжне. Колядково-пампухове. Напів-легальне. Воно починалось вранці на Святвечір. Зранку йшлося по ялинку, товклося зерна пшениці в ступі, робилося тісто на пироги, мочилися сушені гриби, ставилися на вогонь голубці. І, звичайно ж, прикрашалась ялинка. Галузи ялинки з горіхами в «золотках» і з цукерками, зі скляними хатками і кольоровими кульками, з одноколірними гірляндами, грубими «сніжками» і тонкими «дощиками». А ще треба було встигнути прибрати, помити посуд, переодягнутись. Бо коли почнеться Вечеря, вже робити нічого не можна. Continue reading

Posted in Без категорії | Прокоментуй!