Майже за Т. Шевченком

Степан Герилів (м.Бердянськ)

СОН

теперішньої заробітчанки

…На панщині пшеницю жала?

О, ні! Мордує чужина.

Неволя інша гострим жалом

Пронзає серце, бо Вона

Пішла у найми до чужинців

З чужими дітьми в кабалу,

А рідний син не жде гостинців,

А гострить мрієчки стрілу:

«Коли? Коли рідна матуся

Його пригорне до грудей,

Коли з очей сльози зітруться,

Коли почує від людей

Бодай уже німу мовчанку,

А не: «То – син заробітчанки»?..

…Над чужим сином задрімала,

Вмокнувши гадки в забуття,

І сну хмариночки впіймала

Уже своє, своє дитя:

І сниться їй той син Іван

Й Вона –  удома біля нього,

Пропав злодійсько-хижий клан,

І у майбутнє йде дорога –

Весела, гарна, мов в раю,

А люди – радісні, веселі,

Усмішки в лицях виграють,

В усіх – достатків каруселі!..

Аж усміхнулася небога…

Прокинулась – нема нічого,

Лиш чужі діти тихо сплять

І в снах щось шепчуть по-чужому…

…Нема вже сили для проклять

На усіх тих, що нас із дому

Повиганяли, а самі –

Своєї совісті в пітьмі

Жують брехні гнилу солому…

 

 

НЕ ВИРІС Я НА ЧУЖИНІ…

(Емігрантське)

…Не виріс я на чужині,

Та сивію в чужому краї,

Скажи, Тарасику, мені,

Чому серденько туга крає?

Чому за двадцять повних літ,

Як Україна вільна стала,

Життя смакують дикий мід

Оті, що й сліду не зосталось

У їхніх душах доброти

До інших, тобто простолюду,

В серцях – ні жменьки теплоти,

Лишень сліди від словоблуду?..

This entry was posted in Поезія and tagged . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *