КУЛІНАРНЕ ГУРМАНСТВО. АРТИШОКИ

ЯричІван Ярич, журналіст (м.Долина)

Меню села “сщас” інтернаціональне – тавроване заграничними брендами. Узбецькі плови, японські риси, американські “гарячі пси”, кавказські шашлики, сибірські пельмені, азіатські креветки, італійських макаронників піцци, французьких жабоїдів круасани, фуагри… А тоді воно мало суто ц.європейський характер! Було чудне, як бублик: довкола об’їш, а в серединінема ніц!

Хліб – центр кулінарної галактики, його гімн і прапор. Без нього, кажуть, й сало дурне! Без нього, як без Бога: ні до порога! До нього молилися. Наче до Ісуса Христа.

Зашкалити байдиною хліба руку – дуже пасувало. Байдину посипалося сіллю, аби смачніше.А окраєць хліба, посиланий іскринками цукру, – краща реклама благополуччя родини.Хліб з молоком – калорійна страва у щоденному меню, котра найнадійніше підтримувала селові спадаючі портки.Хліб і молоко – унівесально-стратегічні продукти.Накришений у миску хліб, залитий солодким молоком – теж неперевершена їда. Без хліба і молока тури не уявляли собі життя.

Бульба – чарівна коханка народу, паличка-виручалочка на всі випадки життя! Перша заступниця Хліба Дайнамднеського. Без неї турнарод не обходився жодного дня. По кілька разів у всіляких ракурсах, анфасах і профілях, версіях, грандах, проектах, корпоративах, мененджментах, супроводиловках усміхалася з мисок до бульбофонів, заряджаючи їх крохмальністю, силою і натхненням. Товчена, колочена, варена кусниками, смажена, печена, в мундирах, клюцках, пляцках, бульбованиках… А ще як під акомпанемент сала! Дітям любилася печена пластерками на плиті кухні – щось на кшталт нинішніх чіпсів, фрі. Підводним човном плавала у борщі, зупі. Приндилася у варениках… Хлебтали з бульбою солодке і квасне молоко. Робилася таляпанка і таляпалося так, що за хвильку миска світила голими боками. Не подавали картоплю хіба що з цукром. І це тільки тому, що цукру не було.

А що бульбомани їли, як не було бульби?

Наглу печену! Або горобців, натрушених з яблінок.

“…Був би людству каюк, що ставить палиці в його колеса, якби не овоща ета… Людства чорний день поки бульба є не настане… Кожен бульбодень «Добрий день»… Іване, тече в картоплі соціалізм”… і в тому ж дусі писав пізніше Ібн в картопляній поемі, воздаючи хвалу другому хлібові.

Пироги парували тільки в неділю, то була страва божого дня. Вареники начиняли бульбою, бульбо-фасолею, горохом, капустою, в сезон – вишнями, малиною, грибами. Подавали гоцкані (упилані), пурскані і у приправі цибуляно-олійній, дай Боже у шкварках, мачали (влітку, коли корови давали більше молока) у сметану, часто розпущену квасним молоком, гоцкані у розтопленім маслі…

Окремий стиль – пироги печені, котрі, піднатужені під час випікання в пательні оливою, їли з чим попало. А найчастіше – з свіжим повітрям, бо їх можна було транспортувати і в поле, і на лази, і брати в дорогу.

Дивисі, сметанов не замастисі!

Най сі пироги з сметанами мастять, а не я!

Про вареники з сиром в дитинстві я знав тільки з пісні “Любив козак дівчину і з сиром пироги”, від якої, коли співали з Федьом Штиндою, аж очі зажмурював, аби не бачити тих череватеньких вареничків, заладованих сиром. Від того пирогового співу слина котилася не тільки у виконавців пісні, але й слухачів. Сцени з Гоголевого твору “Ніч перед Різдвом”, де пироги самі залітають під вуса ненажери Пацюка, не раз привиджувалися, збурювали уяву. Між іншим, якби не ті літаючі вареники, то мало хто знав би про існування Пацюка, а може, – й Гоголя.

Аж десь на початку 60-их років сир перестав встидатися, почав частіше заходити у гості до вареників. А вареники уже пишалися, бо були з питльованої, а не з разової муки, з сиром, з шкварками, виталяпані в сметані.

Напевно третю скрипку в ансамблі харчування грала капуста. Тої капусти годі було відкараскатися, вона всюди була замішана, як рускі шпіони, переслідувала селян, тяглася за ними, як кайданки, в ній дітей знаходили, навіть у квашеній – взимку.

Хіба що голубці- завиті у капустяні листки крупи – були бажаними гостями на столі.

Здорова їжа, але остогидла, оскільки щораз залицялася, пхалася у миску, в очі, до рота. Як і капусняк. Як і варена капуста з пшоном, сира з кадуба з цибулею…

Буряки теж вешталися у багатьох стравах.

Чир, затірка, підсуканка…- реакційні невщухалки! Ці страви майже не випадали з щоденного меню, тому тяжко йшли у лижку і до писка.

Приміром, затірка – щось з розряду зупових, приготовлялася з рваного тіста алярмово, на кип’яченій воді. Аби приховати її “важкий характер, незугарний вигляд”, підфарбовували молоком (забілювали).

До слова, багатьом тодішнім стравам робили макіяж, аби краще виглядали. Найперше – молоком підмальовували. І най би було! Нинішнім харчам взагалі замальовують очі і далеко не молоком, а таблицею Менделєєва – хімічними реагентами. То ще не знати хто у загоні!

Зупи глупи… як і всі, зрештою, авокадо цього ґатунку.

Четвертим хлібом після картоплі прочитувалася музична фа со ля – важка артилерія, що набивалася всюди, як сніг у дірявий чобіт і душила недругів своєрідними газами. Однак в ореолі харчів села вважалася поважною.

А ще калорійним помічником був наваристий вар із сухих фруктів, у якому плавали грушки, лісниці. До нього насипали вареної фасолі і їли ложкою.

Дещо пізніше я чув, як хлопченя років чотирьох залицялося до старшої дівчинки, котра не бажала з ним розмовляти:

Я ж хлопець, а ти дівка, ти повинна зі мною говорити. А ти не хоч. І я тебе перебораю. Я – сильний, я їм фасолю!

Ерзац-їда      брукво-ріпові   зондердоххарчі.   Треба   було   їх   багато оприбуткувати, аби нахапати калорій, вгомонити його величність Черевище! “Наїламсі бобу, мала-м звук цілу добу” – жартували. До звуконосних наїдків належали також страви з гороху, квасолі, грушки. Варені біб, горох, фасолю споживали в супроводі борщу, інших водавих страв. Тому й були такі великі і моцні тодішні хлопи-тури, що могли після “пісенногомінких наїдків” перемовлятися своїми сідницями з кілометр шляху, майже безпервно, то як олімпійські перегони: хто кого перепер… Бібики були дужі. Від бобу походили їхні прізвища, то мусіли їх виправдовувати. Вони були моцарі від бобу! Бобандири! їм у цьому виді спорту не було рівних! Задниці грали, як сурми!!! Логаза – теж з розряду важкої артилерії: така важка зараза, що годі й казати. “Ти, Логазо! – прозивав малий шевчик невихованих друзьків. – Ти, клюцку”! Юшки: грибова, з курки, рибна. Юшка – як при молодій дружка! Тісто в грибовій чи курячій юшці – бурштин в золотій оправі. Бігус – страва люксенна – рідкісна, весільна, празнична. Готували з потрухів усіляких, як от: печінка, легені, серце, шлуночок, шийка – курячі, качачі, гусячі… Особливий смак і гордість країни Турянії!

Як білий борщ, якого ніде не уміють так готувати, як тоді готували в Ц. Є. Але про це я вже десь згадую. Протиядерноалкогольний борщ! Хоч із пшона і кормових квашених буряків. Його зараз подають у найкращих львівських ресторанах під рубрикою “делікатес”, у філіжанках. Місцеві спольщенці називають його польським, а він – істинно центральноєвропейський. Декторі ґаздині, до слова, з поза Ц.Є. кажуть, що по-нашому коліжанка, то по-львівськи філіжанка, о!

Вже не так давно почали ц.європейські ґаздині, особливо ті, що побували у світах-гамадридах, рихтувати червоний борщ (борщ КПРС, русскій). Його, коли подають, заливають сметанами вщерть, то він має своє неспростоване алібі як місцевий.

Сир затісувався деколи у меню, тільки у вигляді зірок на небі: у цибулі, влітку в мізерії. Сир був неодмінним і головним персонажем на столі під час свят, коли подавали спиртне.

Сметана – їда моцарів, до тіжкої роботи з пирогами спрягалася, але не завжди подавалася.

Осушка з ліричним відсвітом пасувала дужезно до кави. Масло мама збивали інколи влітку, або й тільки на Великдень, аби було що в церкві посвятити чи на лік. Маслянка теж мала свої аромати і зваби. її вживали з хлібом, картоплею.

Жентиця перепивалася і пацятам діставалася, від жентиці і люди родичалися з цими домашніми салоносами.

Куластра, коли корова вположилася, з перших удоїв молока. Цудо!

Пшоняна каша з молоком. Навариста, біла йшла у меню першим сортом.

Вар – чудо-напій із сушених яблук і грушок, сливок – куди вашим кокам і пепсам, фантам, живчикам! Лісниці мешкали на поді, недалечко за тим комином (бовдуром), куди пробирався тихенько, як кіт, щоб мама не почули. Коли був маленьким, забороняли лізти по драбині на стрих, жахаючи, що в комині, на поді живе нечиста сила, роль якої виконували переважно коти.

Гербату пити – лише сцьи…”

Пастушата любили собі лагодити додаткові порції ласощів самотужки. Особливо восени було чим розігнатися. Пекли на вогнищах кукурудзи, бульбу, буряки, гриби. Бульба, печена в полі, мала неповторний, романтичний смак далеких мандрів і дуже тішила наші очі, наші шлунки, а після її споживання, що теж тішило, ми виглядали на щасливих чортенят. З тої ж серії – печені у вогні буряки, бруква, ріпа, ябка, гриби. Наче нині – шашлики, печене сало,ковбаски.

Налисники зі шпинатом, то такі лисі хлопи?

Все решта – арти- чи антишоки з іванчоусами. Вони промишляли у інших, мурованих світах.

Сало – вища сила, яку в повоєнні роки споживали тільки декотрі, а шибздики – від випадку до випадку. Якщо навіть закололи свиню, то везли паню заколюху до Стрия на базар, продавати, лише дещо з обрізків перепадало хатнім. На Великдень хіба коптили шматок свині і наснажували все довкіл райським повітрям .

Хлоп їв курку знаємо коли: коли або він – приздохляк, або курка здихала.

Клав хлоп пластерко солонини на опасисту байду хліба домашнього і мав клопіт: губами відсував на окраїну окрайця, насамкінець, аби кайф упіймати на завершення, а хліб теребив пісний. І це не з старих анекдотів, це з старих карооких правд!

Ябчьинка! Га? З сідниці, якщо часто натискати на цю страву з варених яблук, може яблінка вірости.

їж, Іване, пелениці і не пиши дурниці, їж клюцки з таком, а кутю – з маком, пий сивуху, лапай муху і закусуй.

Сучасники – прошампановані люди 21 ст. – запаношилисі, їдьит зилізними лижками, ножами, виделками. Тепер, аби тільки прилучиться до світового кулінарного дискурсу, до культуріш гуліш-хуліш-дуріш, уже й китайськими паличками собі очі можуть повиколювати.

Рекомендую всім ваговикам від переїдання переходити з ложок, виделок на палички. Поки їх освоїте, доти скинете центнерик ваги. І з вашої сукенки можна  буде пошити кілька сукенок для модельок. І придатні будете для першої сторінки гламуржурналу!

Наївбисся туринського борщу китайськими паличками! То би-с був фігуровий”.

А щоби життя насправді ричало, треба їсти, панове, українське сало і решта – українські страви. Сало – як Начало, а не азіатське, що повзає і рачкує: япошкінди, жабинди, равлики, хробаки, гусениці, пси, суслики, комахи -трощать усе, що “шевЕлиться”. Не від добра той мільярд китайонців пожирає флору і фауну гамузом, а нам, укрхунвейбінцям, подає як щось надзвичайно паштетове! їх багато, їх не нагодувати… Недавно по телевізії “гнали чушь” -демонстрували, як у Мексиці жеруть волохатих гусениць та коників- стрибунців…

Ми більше – яблунево-грушево-вишневі, а нинішні гуляйтери уже – більше апельсиново-лимонно-бананові.

Хто споживає китайсько-американсько-євро-африканські продукти, той зросте не українцем, а якимсь афрохунвейнбінеряпандером.

Треба бути й патріотом укрпродуктів! Щоб українцем щирим стати, слід вкраїнське споживати. Українцям борщу, пирогів і сала – Україні слава! І Печам слава! Бо печі закінчуються, а з ними — епохи здорової їжі і здорової людини!

This entry was posted in Історія, Кулінарія, Люди, Традиції and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

One Response to КУЛІНАРНЕ ГУРМАНСТВО. АРТИШОКИ

  1. I am always browsing online for ideas that can benefit me. Thanks!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *