Category Archives: Проза

Диктатура Галичини

Галичина – се не лише стан душі. Вона не тільки в голові та крові. Кождою галичанкою та кождим галичанином ще підкеровує невидимий тріумвірат, котрий складається із диктату мови, запахів-смаків та ритуалів. Тут усе постає із них та їхніх зв’язків, наче … Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Leave a comment

Містечковий аристократизм

Тато був старший від мами на 14 років. Мама, як тільки підвищувала на нього голос, то переходила на Ви. Тато, звертаючись до мами, починав з “дитинко”… Я дуже любив гуляти з татом містом. То був чисто галицький спацер. З льодами, … Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Leave a comment

ТО-було тоді…

Володимир Ковцун(Владзьо). Гнилички на Тернопіллі Колись, давно, коли я ше по селі бігав в сандалях на босу ногу… Коли я тікав на ровері з хати на цілий день, і міг до вечора їсти яблука, черешні і горох(а горох – то … Continue reading

Posted in Історія, Без категорії, Гумор, Люди, Проза | Leave a comment

Галицкий гумор

Борис Явір Іскра, правдивий галичанин з Тернополя Каждий порєдний галичєнин гміє жєртувати. Він сипле жєртами де тра і де не тра. Но то не просто жєрти — то щира правда, чєсом гірка, чєсом солодка, но подана через жєрти. Єк ми … Continue reading

Posted in Гумор, Люди, Проза, Філософія | Tagged , , | Leave a comment

Із циклу “Закарпатські образки”

 Світлана Бреславська Дід Іван такий цікавий чоловік був. Високий, худорлявий, трохи сутулий. Ходив з ціпком, а коли гнав телицю пасти, то так на горби дряпався, як молодий. Телиця бігла вперед, тоді зупинялася, чекала діда, а тоді знову бігла вперед. Так … Continue reading

Posted in Люди, Проза | Tagged , , | Leave a comment

Рай

Юлія Сливка, Львів в великій хаті діда старенького висить чотири образи по чотири сторони світу. такі, що наганяють на тебе страх Божий. в дерев’яних рамах. під шклом. вишиті грубим хрестиком. над ними на цвєшках – викрохмалені на цупко вишиті рушники. … Continue reading

Posted in Люди, Проза | Tagged , | Leave a comment

Із циклу “Закарпатські образки”

Світлана Бреславська Чистили кусаками пруття. Відкидали зелену шкірку з вербових прутиків, біле осердя, чи пак, самі прутики, складали рівненькими снопиками. На дворі було тепло, тож сиділи колом на подвірʼї, кожна підперезана великим сірим фартухом – аби не вимастити сукню. Помагали … Continue reading

Posted in Люди, Проза | Tagged , , | Leave a comment

Галичанин і смерть

Володимир Гевко, файне місто Тернопіль Зі смертю у галичан давні та дуже особливі стосунки. Галицьке memento mori починається з вибитого імені та дати народження на надгробному пам’ятнику галичанки, коли ховали її чоловіка і завбачливо одразу вибили імена двох, бо менше … Continue reading

Posted in Гумор, Люди, Проза, Традиції | Tagged , , | Leave a comment

Із циклу «Закарпатські образки»

Світлана Бреславська Такої бойової жони, як у Віті Драба, не було ні в кого. Привіз собі з Одеси. Не жінка – вогень! Ірою звали. Вітя – хлоп двометровий, широкий, як шафа – колишній бейсболіст. Жона му в пупець дихає, але … Continue reading

Posted in Гумор, Люди, Проза | Tagged , , | Leave a comment

Смерть

Богдан Волошин, м.Львів – Вуйку, ви знаєте, шо таке смерть? – Та чо не знаю. Я сам смерть. – Як то? – Коли був дітваком, то у нашому вертепі Смерть представляв. В мене випали передні зуби і я дуже шепелявив. … Continue reading

Posted in Люди, Проза | Tagged , , | Leave a comment