Бульба і дискотека

Чупакабра Прекрасна(не дуже далеко від Дуброви)

Я знову дурним джмелем залечу вам в вухо. Подзижчу. пожужу, та й полечу , а вам ще довго в головi шумiтиме. Так от. Сьогоднi на небi свiтило таке сонечко як моя мама. Тепла, свiтла, знайома з дитинства i постiйно над головою. Сонце свiтило, пташки цвiрiнькали, а я садила бульбу. Я мовчки махала сапою, шморгала носом i монотонно кивала, на знак згоди вiтчимовi який радiсно i з натхненням читав менi лекцiю про шкiдливiсть магазинноi бульби. Я прекрасно знаю, що вiн ненавидить цю роботу не менше нiж я, але з невiдомих менi причин, з року в рiк вiн виводить нас на цю каторгу. Вже через якихось 120 днiв вiн, з таким же запалом буде доказувати, що садити бульбу не вигiдно, наводити приклади i показувати цифри, говорити сусiдам , що садив бульбу останнiй рiк. Ця антикартопляна лихоманка буде трясти його всю зиму, але поступово, до настання весни, спаде. Вже в лютому( про всяк випадок) набере бульби в ящики й чекатиме нового сезону. Але я мовчу. Я слухаю не чуючи i мовчу. Не тому, що згiдна. Не тому, що не маю що сказати. Ой, як маю! Не з поваги. Не з ввiчливостi. Тому, що так треба. Тому, що маю шанс. Якщо чемно садитиму бульбу, сапатиму, пiду добровiльно пiдгрiбати, якщо гарно закiнчу школу( без зальотiв i без нарiкань педколелективу), митиму посуд, прибиратиму в кiмнатi, не буду пискувати антикварiату (батькам) то мене цього лiта пускатимуть офiцiйно на дискотеку. Неофiцiйно я вже пару раз була. Тому я мегазацiкавлена в посадцi цих коренеплодiв. Шанс мiзерний, проте ще не втрачений. Тому я соплю, шморгаю носом i киваю вiтчимовi головою. Подумки присягаюсь, коли стану самостiйною, їстиму виключно рис, гречку i макарони, витираю гiркий селянський пiт з лоба i лицемiрно всмiхаюсь своему гнобителевi.

This entry was posted in Люди and tagged , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *