Втрачене королівство

Богдан Скаврон, м. Івано-Франківськ
бульбаПринцеса Бараболя втратила своє королівство, коли ще була маленькою. Як це так, спитаєте, втратила?
– Отак, взяла і загубила… – знічено розводить руками принцеса і ображено закопилює губки.
Треба сказати, що принцеса Бараболя завжди щось втрачала, у неї постійно щось зникало, щезало та губилося. Якось вона загубила двері і цілих три дні не могла вийти з палацу, блукаючи попід стінами вітальні, завішаними портретами своїх славних родичів, при цьому вітаючись з кожним.
– Здрастуйте, дядечку Бараболіссімо! – гукала вона до одноокого усміхненого чоловіка у жовтій кудлатій перуці та з чорною піратською пов’язкою.
Дядечко Бараболіссімо був венеційським дожем і уславився своїми морськими походами. Під час одного з плавань він, власне, і втратив одне око, в яке йому поцілили гарматним ядром мешканці Карликового острова. Дядечко не одразу зауважив втрату ока і ще довший час ходив із кулею в голові, аж поки дядечкові приятелі не стали робити зауваження з приводу його чудернацької поведінки. Та й перука, якщо чесно, зовсім не була традиційною окрасою вельможі: голомозий дядечко Барболіссімо ховав під кудлами овечої шерсті свою ранню лисину. Якщо вірити родинним переказам, він згубив своє волосся під час пожежі, яка охопила його тоді ще патлату голову, коли, прикурюючи люльку, необачно черкнув кресалом занадто високо.
Бабусин портрет ще пахнув свіжими фарбами. Його намалювали недавно, скориставшись однією дивом уцілілою фотографією старої королеви Бараболеви. Бабуся зникла поступово.
Спочатку несподівано почали щезати її речі. А одного вечора з вітальні зникла стара бабусина книжкова шафа. Всі, хто був тоді у кімнаті завмерли і стояли розгублені. Тільки бабусин папужка Чижик літав під самою стелею і кричав: “Під кущем, під кущем!”.
Але на папужку ніхто не звертав увагу, він завжди, якщо його сполохати, літав під стелею і кричав “Під кущем!”. А злякатися пташці було чого: шафа раптом задвигтіла, загримотіла, ніби під нею стався землетрус, і розтанула у повітрі. Чижикова кліточка, яка стояла на шафі, перехилилася, дверцята відрилися, на килим посипався корм, а потім туди ж, ніби скотившись, упала і сама клітка, додолу посипалися книжки. Спостерігаючи падіння безлічі різних предметів, принцеса Бараболя непомітно для себе відкрила закон Ньютона, але за хвильку про нього забула, бо до вітальні на весь той гармидер прибігла стара королева Бараболева, принцесина бабуся. Вона нахилилася до того місця, де стояла шафа, поводила рукою по тому місці, знизала плечима і пробурмотіла: “Або загубила, або Щезник взяв”.
Врешті решт зникла і сама бабуся. Вона зайшла на кухню, відкрила холодильник, щоб попідвечіркувати, і більше її ніхто не бачив. Потім найкращі нишпорки втраченого королівства обшукали всі полички холодильника, але знайшли там тільки печиво “Бабусина казка” і пачку напівготових котлет “Бабусині радощі”. Самої бабусі в холодильнику не було.
Як ви вже здогадалися, у принцеси Бараболі звичка усе втрачати й губити була спадковою. Тож нема нічого дивного в тому, що принцеса незабаром втратила і своє королівство. Тепер від королівства у неї залишився тільки зарослий смородиною моріжок перед місцем, де колись стояв палац, а з підданих – тільки придворний тхір Вемедик. Принцеса Бараболя не змогла довго стояти на одному місці, зробила крок на стежку і перетнула кордони свого королівства. Придворний тхір Ведмедик стрибнув їй услід і вони пішли мандрувати разом.
This entry was posted in Легенди, Проза and tagged , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *