Tag Archives: Проза

Людмила Лінник, багатодітна мама зі Станіславова Було це того дивовижного і спекотного літа, коли в моїм селі висвячували церкву. Я мала тоді років з десіть, і мені випала почесна нагода співати на урочистім концерті з тої нагоди. Та ще й … Continue reading →

Людмила Лінник, Станіславів Знаєте, як то є – бути панев з міста? То коли твої десять дворідних братів і сестер жиют всі в єднім селі, а ти – в місті. І вони там все собі свóї бо свóї, а ти … Continue reading →

Галина Максимів, журналіст …Ще до весни далеко, а громовиці не втихають. Самійлові поза спину – порох колкий і теплий. Згодом їхній батальйон починає рахувати втрати – буденно. Наче яблука з дірявого кошика: один, два, десять… Самійло побачив … одного з … Continue reading →

Dmytro Wesołowski, Kurier Galicyjski, 17-30/03/2015, № 5 Kraj zamarł w oczekiwaniu nieszczęścia, które nasuwa się ze Wschodu. Mamy ofi ary i ogłoszono mobilizację – toczy się wojna. Łzy dzieci,rodziców, ukochanych. I oczekiwanie. Ale też nadzieja, że te nieszczęścia nie dotrą … Continue reading →

Людмила Лінник-Савка, м.Івано-Франківськ Великдень каждого року заходит інакше. Раз – запорошений маєвим цвітом, раз, хрумтячи ледом по торічні траві, раз безкраїми калабанями і болотєм. Але каждий раз Великдень – то свєто, яке сі зачинає ше зі Страсного Понеділка і сі … Continue reading →

Людмила Лінник-Савка, м.Івано-Франківськ «Ааааая, – неквапом ведуть свою розмірену мову дід, розтягуючи оте кожне «а», – роззяві зааавше віпааадок бувааає». А роззява – себто котресь із нас, онуків – дмухає на потовчене коліно чи обдертого ліктя, та від дідового «аааая», … Continue reading →