Юрій Винничук, письменник (м.Львів)
Уривок з ” Легенди Львова”
Недалеко за Сигнівкою та Кульпарковом знаходиться Скнилів. Колись там жили веселі люди і про них любив оповідати цілий Львів.
ІСТОРІЯ З НОСОМ
Один скнилівець відкусив другому у бійці носа, але вперто доводив, що цього не робив.
– А хто ж тоді відкусив йому носа? – спитав пан війт.
– Він сам собі його відгриз. Пан війт хвильку подумав і сказав:
– То неможливе. Ніс знаходиться над писком. Він би не зміг його зубами дістати.
– А він підскочив!
НЕДОСОЛЕНИЙ БОРЩ
Стефа варила борщ, а її чоловік Мілько стругав з поліна шпичку. Стефа набрала борщу в хохлю, попробувала – недосолений.
– А ну ше ти спробуй, – каже до чоловіка. Той взяв хохлю. сьорбнув і похитав головою:
– Сипни ше трохи соли.
Але хохлі назад не віддав, чекаючи, поки Стефа досолить. Та сипнула солі в баняк і питає:
– Ну, а тепер?
Мілько знову сьорбнув з хохлі.
– Недосолений. Давай, Стефцю, сип потроху соли, а я буду сьорбав і казав, чи доста.
Одним словом жінка сипала сіль до баняка, а чоловік пробував з хохлі той самий недосолений борщ і хитав головою.
Врешті вони вирішили, що то якась погана сіль, і Стефа побігла позичити соли в сусідки.
Цього разу вона сипнувши маленьку пучку до баняка, сама зачерпнула хохлею, попробувала і скривилася:
– Йой! Та то чисто ропа!
– Ну видиш! – зітхнув Мілько, і собі спробувавши, – яка в тої Гаськи сіль! Ну, будемо нині без борщу. Але ти го не виливай. Заквасимо в ньому вогирки.
ПРОПОВІДЬ
Яцько Пуцик запізнився на службу Божу, бо якраз виганяв худобу на пасовисько. Захеканий влетів до церкви, а священик саме виголошував проповідь і гукнув:
– Хто ти єси людино? І звідки явився в мир.
Скнилівець подумавши, що то звертаються до нього, голосно виказав: Яцько Пуцик я зі Сккнилова, прошу їмості, а прийшов‑єм з пасовиська!
А священик продовжує:
– Прах тебе породив і в прах перейдеш.
– Чорта лисого! – обурився Яцько. – Ти ліпше про себе розкажи, звідки ти в мир явився і яка тебе шльондра пархата вродила!
ХАТА ЗГОРІЛА
На Скнилові була корчма. Скнилівці любили сидіти в корчмі і пити пиво. Одного вечора влетів у корчму захеканий хлопець і загукав:
– Вуйку Зеню! Вуйку Зеню!
– Га, що? – спитав Зеньо.
– Ваша хата горит!
– А‑а, не біда. Хай горит. Головне, що ключі я при собі маю.
НОВИЙ ПАНОТЕЦЬ
Дуже тішилися скнилівці, коли в їхній церкві почав правити новий священик. Бо походив він, ясна річ, зі Скнилова. На першу відправу набилася повна церква люду. Священик обвів їх задумливими очима і спитав:
– Люди добрі, чи знаєте ви, що я вам нині буду казав?
– Нє, де там, не знаємо, – загув натовп.
– Ну, як не знаєте, то чого буду дурно пашталакав? Йдіть з Богом. Наступного дня скнилівці порадилися і вирішили відповісти навпаки.
– Знаємо, аякже, знаємо! – дружно гукнув натовп
– Ну, коли знаєте, то й не треба повторювати. Йдіть з Богом.
Третього дня, скнилівці вирішили розділитися: одні будуть казати “знають”, інші – не знають. Так вони і вчинили. Коли панотець зачув той гармидер, то сказав:
– Люди добрі, слухайте мою раду. Нехай ті, що знають, розкажуть тим, котрі не знають. Та й ідіть собі з Богом.
ДЗЮРКА
Як взяли Міська Капцюха до австрійського війська, то видали йому мундир, баклажку і карабін з багнетом.
Карабін Міська зацікавив особливо і він почав його уважно розглядати. Врешті зауважив, що люфа має отвір, і звернувся до капрала:
– Пане капрале, хочу попередити, жи туткаво є дзюрка. Шоби потім не було на мене!
КАПЦЮХ ЛІПШЕ ЗНАЄ
Грицеві Капцюху служба давалася нелегко, бо Гриць вважав, що має свій розум, то чого мусить слухатися тих німаків. Одного разу сержант спитав його:
– Шеренговий Капцюх! Чому офіцір піхоти має шаблю просту, а офіцір уланів криву?
– Мільдую слухняно, жи інакше й бути не може! Бо ж той від піхоти має ше й піхву рівну, а той від вуланів – криву. І так мусит бути, бо якби сі вони поміняли шаблями, то би їм вони до піхов не влізли, не?
