Сенс буття твого

ЗорянаНа одному з блогів я прочитав декілька віршів і побачив фото автора. Цю дівчину я десь бачив. Пригадав, Зоряна з Витвиці. Тому, як тільки випала нагода бути в цьому гарному гірському селі, я відправився шукати авторку. Так і є, учениця 10 класу. Спитав про вірші. Недовго думаючи Зоряна простягнула мені зошит в клітинку зі своїми віршами. Признається, що писати “під замовлення не може”, а від неї всі того хочуть. Пише тоді коли є натхнення, деколи і серед ночі. Я попросив дати декілька її віршів для розміщення на сайті. Вона погодилася. Тому до уваги поціновувачів і критиків пару віршів, які я дозволив собі вибрати на свій смак. (ДВ)

Зоряна Січка, с. Витвиця, Долинщина на Прикарпатті

                                                                        БІЛЬ

Навіщо раниш, я страждаю!!
 Твій ніж – слова, я помираю,
 Згасає полум’я кохання.
 Візьми і забери страждання..
 Із серця крові джерело,
 Кохання все ж не вберегло.
Страшна та злива й блискавиця,
А в душах та вдова-вовчиця.
Не муч мене, візьми і вбий,
 Спасіння мороком ти вкрий!
 Спали мене й про все забудь,
 А душі шлях свій віднайдуть!
За мене не переживай,
 Я все ж візьму й потраплю в рай..
 Я буду сильна, як цариця,
 І пристрасна, мов та тигриця..
Мене захочеш повернути,
 Але минуле вже забуте..
 Я стала тим пекельним жахом,
 Твоїм нічним кошмаром, страхом…
Благай мене, проси, моли,
 Щоб спокій свій все ж віднайти!!
 А я подумаю, не знаю..
 За сльози свої покараю..
Не знайдеш спокою душі,
 Віддашся повністю мені
 За вчинки ти згориш за мить,
А совість мене не ятрить.
 А, може, це просто думки,
Печалі й радості струмки.
 І будемо друзями з тобою,
 А ти візьми і будь собою!!
 Заслужиш прощення – пробачу!!
 Можливо я і ще щось значу..
 Не хочу сварок і тих мук,
 А в серці радості той стук!!!
 Візьмеш в полон мою ти душу,
 А я все ж клятву не порушу!!!

 

     РАДІСТЬ ЖИТТЯ

Солодкий плід і заборони
 Життя свого ти знай кордони.
 Міцні кайдани й каяття,
І спробуй поверни життя!
Навіщо жити і страждати?
 Навіщо все на світі знати?
 Навіщо мріяти й втрачати?
 Ти й так не зможеш покохати..
І відповіді не шукай,
 Бо це закриті двері в рай.
 Там Єва з Адамом живуть.
 Коханню вірність бережуть,
Їх змій-спокусник стереже,
 І душі їх не віддає!
 Ти ж шлях свій обираєш сам,
 Візьми й довірся небесам!
Можливо жити краще будеш,
 Про все погане і забудеш!
 Бо час лікує, ти ж це знаєш!
 І віру в себе не втрачаєш..
 І прийде білий кінь до тебе,
 А ти візьми й повір у себе!
Втішайся радістю життя,
 Воно на мить коротку схоже,
 Бо хто пішов у небуття,
 Радіти цьому вже не може!!!

   

ЗАЙЧИК (з дитячих)

Зайчик з лісу вибіга

У чужі городи.
Він морквиночку шука
І собі пригоди.
Він під кущиком сидить,
І чекає нагоди,
Щоб з темніло надворі
І заснули всі господи!
Він тихенько прибіжить
З’їсть собі капусти,
Бурячка він підгризне
І нащулить вушка…
Щоб господар не почув
Що собаки лають
Він тихесенько, бочком
У лісок тікає..
Зайчик наш такий собі,
Хитрий і бистренький.
Доля в нього не проста
Бо він є смачненький!
Хочуть всі його зловити,
Вовки і лисиці.
І дідусь його пильнує
Мені на рукавиці..
То ж ви люди бережіть
Заячу породу,
Бо не буде, кому бігти
На наші городи!!!!

 

 

This entry was posted in Поезія and tagged . Bookmark the permalink.

Comments are closed.