Даміян Войцеховскі, монах-єзуїт (br. Damian Wojciechowski SJ)
Під час велоподорожі я став свідком зворушливої сцени: молода, приблизно тридцятирічна, пара мала до одного велосипеда закріпленого спеціального візка для перевезення дітей. Возик, в якій обережно поклали … песика. Песики, песики, песики, всюди песики.
На Різдво у знайомих я був свідком незвичайної сцени. Чотири роки спільного життя в шлюбі, автомобіль біля будинку, а в чотирьохкімнатному помешканні пральна та посудомийна машини і, звичайно, песик. Песик на Різдво отримав капці. Пробував в них ходити, але послизнувся і дякуючи втручанню одного гостя: «Що ти , дурна, мучиш тварину?!» – був звільнений від того примусу ходити взутий. Інші (також без дітей) купили песикові на день народження спеціальний кошик з кріпленнями для їзди на мотоциклі – на жаль, після першої поїздки у тварини був такий сильний шок, що власники змилосердилися над ним і наступного разу дозволили йому бігти за мотоциклом. Ще інші знайомі поїхали до Франції запліднити свою суку, щоб продовжити родовід – операція не вдалася, то видно буде сука дальше «дівкою».
Був я недавно в Німеччині і звернув увагу на цвинтар біля дороги. Звернув увагу, що цей відрізнявся від інших німецьких цвинтарів великою кількістю квітів, пам’ятників, і навіть іграшок. Було видно, що цвинтар часто відвідуваний і, як не дивно звучить, був повний життя. Коли я підійшов ближче, все стало ясно – це був цвинтар для собак.
6.30 зранку на околиці 100000 міста. Натовп людей, в тому числі 25-35 чоловіки з вищою освітою бігають навколо дерев з своїми улюбленцями. Але не так давно це було заняття для старих пань! Щось нового, щось нового… Треба подумати.
Потім Господь Бог сказав: « Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього». І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них,до живої душі – воно ймення йому, І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була. (Книга Буття 2, 18-20)
Минуло кілька тисяч років, і чоловік знайшов однак товариство в житті серед чотириногих! І для чого йому Господь Бог ребро витягнув?
Молоді люди не хочуть мати дітей, тому що це обмежує їх свободу і здатність радіти життю. Сьогодні, радість життя це кар’єра, заробляння грошей, і – найбільше – подорожі. Ми знаємо, що дитина в дорозі це проблеми і тоді справжні пригоди у Перу або Кенії просто виключені. Без дітей світ відкритий.
Але чому вибирають песика? Передісторія міських песиків є така, що коли забракло онуків, або коли вони переїхали з родичами десь далеко, бабусі й дідусі, щоб заповнити порожнечу, заводять собі песиків.
Відомо, що пес є вірним товаришем людини, тільки трохи так відносно, без великих зобов’язань. Але чи дійсно товариш? Це так тільки спочатку виглядає!
Людині не хочеться вставати вночі до дітей, але все одно кожен при потребі свого песика збирається і бігає на двір в будь-який час дня і ночі. Підгузники не хочете змінити? Але «купки» після песика прибирає з газону. Більше того, не всі собаки добре переносять життя в собачих готелях, коли “батьки” (або “батько”) подорожують. А що потім? Ну, тоді “батьки” відмовляються від поїздки! Це малоймовірно, але «батьки», щоб не наражати песиків на стрес, готові пожертвувати своїм власним щастям заради “комфорту”. Де логіка? Ну, це так. Так як ми не знаємо, що це таке, давайте читати Святе Письмо.
І благословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птахами небесними, і над кожним плазном живим на землі.” Буття 1: 28
Є це, так би мовити, перша заповідь(по порядку). Перші слова Бога до людини. Більш конкретно можна вважати це не заповіддю, а відкриттям людині її власної природи. Природа наша є визначена і однією з її таємниць є прагнення мати потомство, а також мати другу половину (видно через випадок з ребром Адама).
Бігання з песиком то є нічим іншим, як спроба заспокоєння цієї нашої потреби – кохати і бути коханим. Пес цє супутник життя або «дитина» (або обидва одночасно – яка економія!). У принципі, завжди хороший, завжди вимахуючий хвостом, а з дітьми буває всяке.
Як не києм, то палкою. Не хочеш «купок» своєї дитини, то будеш мати «купи» песика. Боїшся зв’язати своє життя з іншою людиною, то будеш зв’язаний повідком зі своїм песиком.
Очевидно, в своїй хаті любі діти можна навіть і пер…ти (wolnoć Tomku w swoim domku). Кожен має право жити, як живе(на жаль, в деякій мірі, тому що ми не живемо на безлюдному острові і пов’язані один з одним тисячами ниток). Але що буде з песиками? Якщо не будемо мати дітей, то хто нас замінить доглядати їх? Адже багато з них цє генетичні мутанти, нездатні жити самостійно. Без нас навіть коти їх переможуть. І хто їм буде носити квіти на гріб? Якщо вимруть люди, то вимруть і песики. Так, з погляду на щасливу старість наших песиків, ми повинні виконати середню норму 2,1 дитини на одну жінку. Зробімо то для наших песиків, коли вони для нас такі цінні.
Переклад статті з http://www.deon.pl/wiadomosci/komentarze-opinie/art,618,ratujmy-pieski.html
