РУБЛІ

Філіп Моріс Германсдерфер, земляк з Бостона(США)

 

рубліДанило і Оксана Рублі були дуже привітні, близько сороківки файні та усміхнені люди.

Данило, був не високого зросту, простим, як кажуть, від сіна та гною, хлопом. Мав бліду шкіру, страшно грубі шкла в окулярах, які поменшували його досить великі і трохи вибалушені очі. Його малий рот обрамляли трохи по-дитячому пухнасті і вологі губи. Від тих окулярів його обличчя набирало завжди здивованого виразу. Він страждав на цукрицю і був на інвалідності.

Цукриця не перешкоджала йому бути добрим газдою: дві корови, свиня, кури і гуси. Добрий шмат землі, город і сад довкола хати.

Як я вже казав, Данило був простою людиною, але простою, простою, та не дуже вже й простою…

Данило був іконописом… Він олією змальовував образи Христа та Святої Марії від усюди де тільки знаходив образи. Чи то тайга вечеря по Леонардо да Вінчі чи від Джотто.

Перемальовував на свій особливий кшталт, як це він сам бачив – фарбами неймовірно яскравими, від чого і так не реальні біблійні сцени набирали супер-піросманівського характеру… А для мене, вихованого у дусі матеріалстичного атеїзму – взагалі байковими дурницями.

Оксана, чорноволоса, чорноока певно замолоду була дуже вродливою дівчиною, але виживання на ріллі у радянську добу, виховання дітей, Цукриця трохи попсули іі антураж.

На підборідді вона мала родиму плямку, з котрої росли кілька волосин. Голова була пов’язана барвною хусткою. Оксана була на той час вагітною і величезний опуклий живіт випирав із-спідниці. Обидвоє Данило і Оксана мали залізні коронки, які поблискували з рота, коли вони посміхалися.

Вони мали двох синів. Славко, що був у більш-менш тім самім віці що моя сестра і кузинка і Тарас, старший від мене на рік чи два. В животі сидів третій, малий Орко, який мав народитися по місяці по нашім приїзді. Залізні зуби я ще не видів у свому житті, і тоді думав, що вони певно дуже гострі і вони собі поставили іх спеціально.

У перервах між малюванням, Данило займався господаркою… Часто можна було бачити, як він молотком обстукує косу, перед косінням трави на спеціальних не високих пеньках. Це Данило рихтував косу…

Мене постійно цікавило все, що Данило робив і я коло нього крутився не відстаючи. Його сини рано виганяли корови пасти і іх на господарці не було. Я, допіру з міста, мусів призвичаїтись до сільського життя, вивчав все що мене оточувало. Таких пеньків я знайшов кілька у невеликому полі яке оточувало фільварок. У центр пенька була був вбитий металевий каблук, на який клалася коса і Данило вистукував молотком – два коротких, пауза та один довгий … Я приставав з тисячами за питань до вуйка Данили – а що робить він зараз, а тепер… На пасі у Данила висів спеціальний довгий шкіряний футляр в якому на диво був не ніж а плескатий довгий камінь. Данило ставив косу на вертикально лезом догори, однією рукою підтримував кінчик леза, а другою апгострював його тим довгим камнем. Я такого каміння потім досить знаходив на березі Дністра, то понаносив Данилові іх у бажанні хоч чимсь йому прислужитись. Данило мене любив і охоче розповідав що він робить і навіщо. Тоді я довідався, що то означає “щепити яблуньки” і що ота гілочка котра стирчить з відрізаного стовбура і обмотана якимись “бинтами” не означає що дерево хоре, чи поранене.

Данило мав чотири вулики і про життя бджоли, я саме довідався від Данила.

Я зовсім не підозрював, що ціле моє життя у селі і спілкування з Данилом було Великим Планом мого виховання, який придумав мій хитрий тато.

Хата, що належала родині Рублів, і справді, була незвичайною. Невідомо, коли, ким і за яким проектом хата будувалась. В очі кидались явні архітектурні відмінності від типових скільких бойківських хат розсипаних по карпатських полонинах.

Хата була хоч і з дерева, але оштукатурена. Дах вкривала червона черепиця, а не чорна папа, чи модерновий на той час шифер.

Хата була двоповерхова. Ми займали цілий другий поверх, а Рублі мешкали на першому.

Хата стояла на пагорбку і мала з одного боку зі сторони річки досить високий фундамент, який утворював натурально пивницю.

Звичайно був і стрих, Рублі називали це горищем, яке було наповнене пахучим сіном.

Ціла господа була огорожена плотом.

Зліва до хати приліпилась велика стайня з худобою а перед нею була велика купа гною, який викидали з-під худоби.

Збоку до хати був причеплений ґанок з нефарбованого і почорнілого від многолітніх “мокреїв”, якими знаменита наша Галичина (була). О, ви певно і не знаєте що то є “мокрей” – наголос тре робити не “е”. Є такий день у червні… Кажуть як зачне падати дощ у цей день то буде злива, яка триватиме аж до 40 днів… Так то було за моїх давніх часів, але по тім як той Ел Гор забрав Нобльовську Премію, погода геть сі змінила, то може й мокрея теж не має у карпатськім календарі.

Ціла господа була огороджена плотом. Дві довгі висушені ялиці на короткому стовбурі – ось вам і пліт. У вечері, коли літнє сонце ховалось за поблизу розташовану гору, ми дітьми обсідали ті плоти як птахи на дротях. Оксана і Данило не дуже тішились від того, бо або пліт міг завалитися і хтось з дітей міг покалічитись.

Недалеко від хати, де стежка вела до Потоку стояв дощатий туалет (я написав з великої літери, бо Потік був особливим місцем мого щоденного життя). Туалет страшно смердів в середині. Десь під дошкою на яку треба було ставати ногами, в глибині кипіло гімно.

Насправді то тільки здавалось що кипіло. Поверхня гімна постійно вирувала і булькали від личинок гнійних мух. По кутах тієї хатинки висіли на павутиннях кокони з мух (жертв павуків) та яйця самих павуків.

Стежка попри туалет провадила вниз до Потоку, що служив для нас місцем ранкових водних процедур. Чиста гірська вода пахуча і чиста збігала з гір і була саме джерелом водопостачання у фільварку. Невеликий каскад виложений з каміння Данилом створювали струм води який виповнював відра, і допомагав мити як обличчя так я зрада обтиратись холодною водою. Там же ми чистили зуби і мили ноги перед тим як іти спати до ліжка.

Електрики в хаті не було тому ми кімнати освітлювалися ґасовими лампами. Запах гасу і досі нагадує мені ті часи.

 

This entry was posted in Люди, Проза and tagged , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *