Різдвяний стартап

Андрій Любка,http://zbruc.eu/node/60803
Народження маленького Ісусика завжди підштовхувало мого діда вирушити в путь. У нього було десять братів і сестра, тож обійти всю родину з колядою було справою нелегкою. Я не розумів тоді, та й зараз, коли минуло вже понад двадцять років, не тямлю, чи він більше хотів побачити рідних, чи все ж колядування його цікавило як спосіб отримати святковий погар вина. Фактом є те, що часто він брав мене з собою. Не скажу, що я любив ці походи, бо дідо колядував довго, знав він чимало старих коляд, в яких було купа слів, які я не розумів, а потім ще й наставала черга довгого застілля, під час якого я нудився, бо скільки ж людина може втоптати кіфликів? Та ці родинні гастролі дали мені імпульс почати свій перший стартап. І коли дідо проказував обов’язкове «Вінчуєме, пане ґаздо, сесі сятки святкувати, на рік ся ще ліпших дочекати й прожити на многая і благая літа!», я вже знав, що в наступні сятки колядуватиму сам.
Бо з дідом можна було добряче наїстися (питво мене ще не цікавило), але гроші мені не світили. Господарі гладили мене по голівці, казали, що дуже виріс, що схожий на діда, і всяке різне, та словесним похвалам – гріш ціна. Мене ж цікавили більш прибуткові заохочення, що дали б змогу купити собі 8-бітну приставку до телевізора й запровадити принца Персії до його мети, а супер-Маріо навчити стрибати якнайвище. Тож вирушив я в своє перше турне по родичах, озброєний благою вістю з Вифлеєму і п’ятьма колядками, взамін очікуючи на винагороду. Стартап вдався, і до наступного Різдва я підготувався ще краще.
Збив із фанери звізду, в якій горіла свічечка – такою була моя перша інвестиція, що окупилася сторицею. Крім того, я вирішив, що ходити треба не лише до родини, а й нести радісну звістку ближчим і дальшим сусідам. На жаль, Бог не послав мені брата, тож довелося взяти з собою двоюрідну сестру: не знаю, чому, але фактом є те, що двійкові діток люди охочіше відчиняють двері (невже сподіваються, що ті співатимуть на два голоси?). Ці незначні нововведення збільшили прибутки в рази.
Тож я не зупинявся у вдосконаленні свого стартапу. Міркував і над тим, щоб трохи замурзуватися, чи то пак артистично гримуватися: існує повір’я, що якщо першим у вас заколядував циганчук, то щастя гарантовано на цілий рік. Або вивчити мадярську колядку і ощасливлювати й угорців на католицьке Різдво (мультикультуралізм не був мені чужим уже змалку). Обмізкувавши все безліч разів, я зупинився лише на дрібній оптимізації: вирішив співати тільки одну колядку, коротку і популярну – «Коли ясна звізда». Завдяки цьому вдавалося за день проходити значно більше дверей.
Не завжди все йшло за планом. Одного вечора я повернувся засмучений, бо сусіди-митники, які в моєму бізнес-плані виділялися окремим рядком, не відчинили, хоча у вікнах світилося. Я поділився смутком зі своїм дідом, а він запропонував подзвонити їм на стаціонарний телефон і повідомити про прихід колядника, щоб уже не відкрутилися. Мені здалося, що піти на таке – це сьорбнути сорому.
— Та ти шо, ‒ заспокоював мене дід. ‒ Де ж тут ганьба, Богочко народився, а вони закрилися в хаті і про це ні сном ні духом. Навпаки, вони ще радіти мають!
Так і було. Я проспівав їм «ясну звізду», а потім ще й «славу во вишних», яка в моєму виконанні звучала як «слава у вишнях» ‒ і митники розщедрилися, як тріє царі.
Мій стартап не втрачав актуальності, і повторювався з року в рік, аж поки я не виріс (у цьому контексті – на жаль). А після кожного Різдва я возсідав на килимі, як східний владар, і розкладав перед собою вколядовані скарби. Дивитися на них можна було вічно, а перераховувати – й поготів. А знали б ви, як мене дратувала духовна убогість людей, що святкують Різдво лише три дні, а не бодай тиждень! Моя душа безмежно раділа народженню Ісусика, хоч потаємно вже й починала чекати на його розп’яття, що вело за собою невідворотність Воскресіння Христового, за яким слідував Уливаний понеділок.
Адже тоді можна було йти поливатися. Та це вже інша історія…

This entry was posted in Люди, Проза, Традиції and tagged , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.