Рай

Юлія Сливка, Львів

в великій хаті діда старенького висить чотири образи по чотири сторони світу.
такі, що наганяють на тебе страх Божий.
в дерев’яних рамах.
під шклом.
вишиті грубим хрестиком.
над ними на цвєшках – викрохмалені на цупко вишиті рушники.
на дверях хати висить поперечник, вишитий таким самим взором.
по двох боках великої хати –
масивні й полаковані дубові ліжка з квадратними подушками на піру.

ліжка встелені веретами, що вишиті зіркатими волошками й вигаптувані корунками від кінця до кінця.
на ліжку – навмисно тягнуться до неба одним кутом догори білі, вишиті рожами, братчиками і півоніями ясіки.
коло ліжка неодмінно – вишиті коври циганською голкою.
на долівці – хідник.
є п’єц з лискучими коричневими кахлями, але я не пригадую, аби дідо хоч раз його палив, – може до біди зчорніти вапняна світлиця. натомість у інших двох хатах, себто кімнатах, дідо палить постійно, – газу в його селі ніколи не було.
на п’єцови вгорі пишається портретна знимка з весілля його єдиного сина – мого діда і баби, яких з першого погляду так і не взнаєш.
в куті великої хати стоїть шафа з дзеркалом на цілий ріст, яку дідо зробив сам. зрештою, на що оком не кинь в дідовій хатині – все він зробив власноруч. кожен креденс. кожен кут.
на шафі висить дідовий урочистий костюм з нагородами за волю України.

в тій великій хаті особливі навіть простий стіл з кріслами – аж шкода сідати. на посаді й спині крісел вибиті взори, але мені ніколи не збагнути своїм вбогим розумом, як дідо то втяв зробити.

заходиш до хати – верета біла аж очі разить.
стіни – білі від вапна аж голубі.
тюль на білих вікнах – благенька, ніби прозора.

тут не затхло, як часом буває в старечих хатах, – цілком навспак.
тут хочеться дихати вільно і глибоко.

заходиш до великої хати – ніби до раю.

дідо старенький сам каже, що баба Ґандзя свою дорогу туди почала з теї білої хати – тут відбувався бабин похорон.

тому при нагоді я завжди стараюсь шусьнути до запертої великої хати хоча б на минуту.

хто-зна, чи доведеться ще принаймні колись побувати в раю.

хто-зна.
хто-зна.

https://www.instagram.com/slyva_jalova_lova/

This entry was posted in Люди, Проза and tagged , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *