Про Юрка і бика (Дубровські побрехеньки)

(Всі ІМЕНА, ПОДІЇ, НАЗВИ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ в серії “Побрехеньок” є ВИГАДАНИМИ, тому будь яке співпадання є ВИПАДКОВИМ,  автор просить  тих, хто себе  ІДЕНТИФІКУЄ з героями,  його по писку не бити  )

В неділю, після відправи в церкві і після дискусій між мною і священником в питаннях церковного життя , літератури та історії, я  одиноко бреду додому, думаючи чим би зайнятися в цей недільний день. Доходячи до дороги , що веде на Запотік чую якусь голосну розмову біля магазину, я оживився -може кого зустріну. Але зробивши ще пару кроків, в голові почали виникати плани типу «А може би то додому йти через Запотік» і тп. Зупинився я на плані прослизнути непомітно. В цей час мріяв мати шапку невидимку, напружував тіло щоб воно зменшувалось до розміру бактерії, або в крайньому разі злилося з кольорами навколишнього середовища – не спрацьовувало. Тоді включив систему «Стелс» і спрямувавши погляд на Оленину хату подумки промовляв «Хоч би не побачив». Але все надаремно. Радарні установки, якими володів Юрко, спрацювали на відмінно. Я був викритий. Юрко відірвавшись від пляшки горілки і  і перервавши емоційну розмову з самим собою, викрикнув:

-Я перепроооооошую! Ооооооооо!Я перепрошуююю!

І ніби ракета типу «Земля –повітря» по невідомо ким запрограмованій досить складній траєкторії з максимально можливою швидкістю почав наближатися до мене. Я ніби заєць загіпнотизований поглядом змії  вкляк на місці. Втікати змісту не було, та й куди. Ракета типу «Юрко» досягає вас навіть у вас в дома, а тоді наслідки  набагато жахливіші. Мій мозок працював швидше за всі комп’ютери Пентагону, ЦРУ, міжнародних банківських установ разом взятих. План порятунку поволі вимальовувався. Але в цей час рука Юрка міцно вже тримала мою руку і разом з тяжким перегаром на мене лилися його монологи.

-Я перепрооошую! Я вас дууууже поважаю!Оооооооо, вони кажуть, що Юра дурак! Я переееепрошую! Ви муууудра людина! А вони сміються з мене, що Юра нічого не знає!Та ви мудра людина , ви знаєте, що я знаю, що ми обидва знаємо, що і не тільки ми знаємо, але разом з нами про то знають і ще дехто, не тільки ми! Ооооо, та ви мудра людина! Вони мені не вірять, що в нас на Дуброві була цегельня!Я перееепрошую! ……- і так може тривати не одну годину, при цьому його рука міцним захватом тримає мою руку і вирватися практично не має можливості. Я час від часу стараюся  відкрити рота, щоб промовити слово, але впираюся в « Я перепрошую, ви мудра людина!». З великого позволення Юрка мені надається слово для того , щоб я підтвердив його правоту. Не встигнувши пролепетати і півслова, монолог Юрка продовжується :

-Я перепрооошую! Я вас дууууже поважаю!Оооооооо, вони кажуть, що Юра дурак! Я переееепрошую! Ви муууудра людина! А вони сміються з мене, що я нічого не знаю!… і  так ніби стара пластинка зі скрипом і надовго.

Я починаю втілювати свій план спасіння, тому починаю голосно, перебиваючи Юрка, говорити що він правий, що ми їм докажемо, що я до нього зайду наступної неділі, бо нині я присмерті і вже мене чекає і реанімація, і три докторі з уколами і тд ітп.

Юрко все ще, тримаючи мою руку, поволі ослаблює хватку, не перестаючи нас обох восхваляти. Я вловив момент визволив руку і з словами, що мені треба взяти фотоапарат і я ще прийду, швиденько, включивши форсаж, починаю віддалятися від Юрка. Витираю з лоба холодний піт, але потилицею стараюся відчути, чи бува не передумав Юрко і не вирушив за мною в погоню. Ні! Слава всім небесним силам, що вдалося уникнути довгого Юркового рабства.

Юрко, чоловік в літах, на не дуже глибокій старості живе один. Три чи більше жінок , які мали змогу  скуштувати з ним сімейного щастя, покинули його через досить часте споживання продукції спиртпрому. Коли не п’є то ніби нормальний хлоп, але коли зап’є, то не до «витримані». А жінки навіть про те, що Юрко пияк, трафлялися йому нівроку. Всі хлопи в селі ламали голови, в чім Юркова сила. Одного разу фельдшерка разом з санітаркою вирішили збадати напівтверезого Юрка на рахунок чоловічої сили, коли Юрко зняв штани то, жіночки кулею і з криками, що було чути на пів Дуброви , вибігли з медпункту і сховалися в сусідів. Щось від них взнати було неможливо, тримали лікарську таємницю твердо і при згадці про цю подію, починали істерично сміятися. Не Юрко, а медичний унікум.

Але більшість часу Юрко проводив в стані «недоп’яний», «п’яний», «сильно п’яний», «після перепою», «в запої» і в стані «посту». Коли наступав піст, то Юрко не пив і тоді можна було з ним і нормально говорити. Я з Юрком водив, так би мовити, певний вид дружби, бо коли він тверезий я від нього отримую певну дозу потрібної мені інформації. І дружба в нас на певній договірній основі, який би Юрко не був п’яний, він ніколи мені випити з ним не пропонує. Я хоч з того радий.  П’є Юрко переважно сам , ведучи при цьому довгі бесіди на різні теми. Він не є злим і недобрим, лиш коли вип’є то «липучка».

При всіх своїх його пригодах були часи, що Юрко і худобу тримав і на городі порався, навіть при відсутності   жіночого начала в ґаздівстві. І була в нашого Юрка така пригода.

Попродавши худобу, залишив Юрко на ґаздівстві малого бичка. Бичок був жвавий, майже ручний і для свого газди був як собака. Юрко навіть міг з ним і говорити і при цьому бичок уважно вислухав свого господаря, лиш час від часу вставляв своє «Ме». Одного разу Юрко приніс пиво і жаль стало йому бичка, який не знав ніяких радостей в житті, тому поділився з бичком пивом. Пиво бичку подобалося і почалося активне споювання Юрком бичка. Компанія з них вийшла міцна, бик радий, а Юрко ще більше. Отак собі попивали спочатку пиво, а потім підвищили градус і почали споживати горілку. Коли бик мав вже десь до двох років, то практично без спиртного не міг обходитися. І нехай Юрко тішиться, що в ті часи не було в нас активістів з захисту тварин, бо Юрко би точно сів за споювання бичка до криміналу. Але все було добре, і спільні випивки і спільне спання в обнімку в саду. Друзі – не розлий пиво! Але одного дня Юрко десь собі добре випив, а бик гуляв по саду тверезий, що вар’ят. І як тільки Юрко появився біля хати, бичок почув приємний запах і з того сильно зденервувався. «Що ж ти,  Юрку, сам пив, а про мене забув?»-промайнуло в голові ображеного бика. Очі налилися кров’ю, з під ратиць полетіла земля  і роги були спрямовані прямо на Юрка. Юрко коли оцінив ситуацію, то відраз втверезів і немов стаєр на чемпіонаті світу по  бігу з перешкодами встиг сховатися в стайні. Удав в двері був страшний, але двері були ще давні, тому витримували удари розлюченого бичка. Переговори, до яких вдався Юрко, результату не приносили і облога тривала аж до рання. На ранок бичок вже вибився з сил і вести воєнні дії йому обридло, чим і скористався наш Юрко, прямим ходом направився на заготскот і вже через пару годин бик був загружений на машину і відправлений на ковбасу.

З того часу Юрко знає, що який би товариш по чарці не був, але не налиєш – стає смертельним ворогом.

This entry was posted in Гумор, Люди, Проза and tagged , , . Bookmark the permalink.

One Response to Про Юрка і бика (Дубровські побрехеньки)

  1. I have been checking out many of your articles and it’s clever stuff. I will definitely bookmark your blog.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *