Про кошерне сало

В дитинстві я страх як не любив сало або як казали в селі солонину. Зле ми сі робило вже при його виді. Як казала моя бабуня -тобі всьо трафне. Найбільшим споживачем солонини в сім’ї був тато, але він пририхтовував сало на косовицю. Тому воно від зими до літа в солі і перцю завязане в лляний мішечок чекало на стриху до літа.До сала тато брав цибулю , домашній хліб і відповідно флящину самогонки ( горілка зі склепу була заслаба)

Я малим ходив на косовицю і там бавився і була проблема, бо тато не брав з собою води.І мені бідній,змученій спрагою дитині давався кусок солонини, цибулю і кусень хліба:”на їж і пити не схочеш”. Можете уявити,спека страшна,а я їм з цибулею солено-перчене сало.Мордував я ту потраву довго, але пити хотілося ще більше. Одного разу пішов я до торби і попробував “води”з фляжки. То був лише раз, бо після проби “вогняної води” я вже боявся всяку фляжку брати до рук. Вдруге з салом я зустрівся в армії, Там їлося все що можна було пережувати. Зі мною служили мусульмани,а для них свинина-смерть. Але знайшлася мудра дитина, яка написала до мулли. І прийшла відповідь, що свинину Аллах забороняє їсти в Азії,  а в Європі можна(мудра східна людина).Після того вже всі їли сало і були здорові і щасливі. Особливо любили переносити великий дерев’яний ящик в якому для кожної роти зберігалося сало в солі. Після такого носіння сала ставало менше, а солі більше.

Тепер я дуже люблю  «створювати» цей суперпродукт. Кошерний продукт,бо від того як годували і як різали тварину залежить і смак і якість. Коли йду на базар, то продавці мене вже знають і шо будь мені не підсовують. Мій колєга, Старий хрунь(Ігорко Л.) коли йде зі мною на базар, то при моєму ставлені до сала, кричить на весь базар: «Знов Жидяра(то я) кошерного сала вибрати не може,а він,Старий хрунь мусить ту вар’ята грати!»  Але сало куплене і я йду робити «цимес».

Сало або шпондерок натираю сіллю і перцем  і ставлю в маринад.Через тиждень витягую і йду коптити. Копчу довго, використовуючи бук для підтримки температури, яблуньку і вишню для кольору і запаху, а також вільху для температури і спецкольору. Потім продукт передаю в жіночі руки.щоб запхати його в слоїки для стерилізації. Потім слоїки закриваються покришками і чекають якоїсь нагоди. Коли попробувати такого “цимесу”, то відчуваєш таку радість ніби то ти в раю.

Шпондер витягаю з маринаду, висушую, натираю часником, різними видами перцю,посипаю травами,запихаю в рукав для запікання і в духовку, най ся пече… хто не пробував такого “цимесу”, то йо-йо-йой скілько втратив

А кошерне сало роблю так. Ставлю воду, най закипит, даю соли, лаврового листка, різного перцю і опускаю в баняк кусень сала – най ся варит мінут 20-30. Потім чекаю щоб вода разом з салом вистила, аж потім витягаю сало і ще чекаю, щоб висохло. Потім шпигую часником, натираю сіллю, перцями, посипаю травами. Загортаю в фольгу і на холод. За пару днів можна спожити в файній компанії з пивом, горілочкою,чорним хлібом. Для самих твердих хлопців даю ще пекучий перець. Тоді писки червоні, з очей сльози . Красота.

This entry was posted in Відпочинок, Кулінарія, Традиції and tagged , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *