Поливаний понеділок

УщенкоРежисер, письменник та журналіст Олeг Ущенко (м. Івано-Франківськ)

В домі Петрівських, звідки походив Мар’ян, відвідували костел. В домі Сікорів, звідки походила Мариня, йшли до церкви.
Мариню не цікавила копанка, а в Мар’яна не було голосу, тому не писався до хорів. Треба сказати, в Більшівцях їх було аж сім – два церковних, два при костелах, дитячий, молодіжний і дорослий при Просвіті.
Зрідка вони бачилися на театральному гуртку, але, коли Марині відмовили у головній ролі, вона ображено порвала з Мельпоменою, обрубавши Мар’янові без того куці приводи зустрічатися.
Тому за кожної нагоди він, скільки вистачало духу, виказував Марині знаки уваги. Дарував стрічки у волосся, на ставах тримав над нею парасольку, терпляче зносячи її шпильки і хихикання подружок. Кидався з кулаками на будь-кого, хто посмів би шарпнути її за косу.
Мариня вдавала, що нічого не зауважує, але то мало їй подобатися. Бо на “поливаний” понеділок вона не літала, як її подружки, за всіма хлопцями, поливаючи їх кольонською водою, а підбігла і полила тільки його.
Чути було за запахом, що то не найдешевша кольонська, яку наливали з великої пляшки у флЯкони, а файна, дорога. Для тої справи вона потягнула її в тата. Правда, потім зізналася…
Але Мар’янові цього видавалося мало. Хоч не всі старші за нього хлопці могли похвалитися, що на “поливаний” понеділок дівчина полила кольонською тільки його одного. Мар’ян заздрив тим, хто вже цілувався, і шукав причини для серйознішої рантки.
Нагода випала на руханкових змаганнях. Мариня сіла віддихатися на лавку після вправ, а Мар’яв підсів біля неї і спитав.
– Хочеш цукерків?
Мариня подивилася в його бік, як на блоху, але несподівано для самої-себе кивнула головою, що так.
– Я зара! – Радісно крикнув Мар’ян і за хвилю прибіг з ворком льодяників.
– Ааа. – Незадоволено скривилася Мариня. – Я кропльових не їм.
Мар’ян ще раз побіг до склепу і виріс з чукулядками.
– Від них зуби чорніють! – Демонстративно сахнулася Мариня.
За ними спостерігали, підхихикуючи, її однокласниці. Поганий знак для Мар’яна. До вечора про все будуть знати і його однокласники.
– То чого ти хочеш? – Він намагався виглядати спокійним.
– Ти не знов, що я люблю марципани?
– Ти не казала.
– Бо тиси не питов.
– Ти їх точно будеш їсти? Я не жилую, але трох ґеллєрских, які мені тато дали за іспити по Цислейтанії, вже нема…
Три ґеллєри для школяра з глибинки були скарбом, бо до школи давали по пів ґеллера і ставало.
– Буду, – бавилася в аристократичний спокій Мариня, – але з конфітюром і дивиси, щоби подушки не були поломані, бо тогди ззіш сам.
Мар’ян втретє побіг до склепу і надніс марципани, обережно тримаю їх у пригорщі.
Мариня демонстративно уважно пообсервувала чи марцепани не мають тріщин, і тільки тоді великодушно вкинула перший до писка.
У Мар’яна відлягло, але зі зменшенням у його долонях марципанів наближався момент рішучого кроку і серце не просто швидко билося, а гупало в грудну клітину, намагаючись втекти, щоби не бачити сорому.
– Нащос сховов цукирки? – Здивовано спитала Маринє, коли доїла марципани.
– Ти казала, що не любиш?
– Я казала?
– Ти казала.
– Точно таке чув?
– Тілько шо ти сказала, що від них чорніють зуби.
– Ну і що? – Байдуже махнула рукою Мариня, – а коли відразу напитиси води, то зуби станут білісінькі.
Спершу вони з’їли чукулядки, потім, плентаючись вздовж ріки, смоктали кропльові, і вже, коли дійшли до штрики, Мар’ян побіг вперед, потім повернувся, зупинився перед її обличчям і швидко поцілував.
– Ти, що робиш? – Все трапилося так зненацька, що в Марині перехопило дух і вона закашлялася.
– Тато казати, що в дівок губи солодкі і я хтів спробувати.
– Ти дурний! – Мариня кинулася втікати з-під мосту, плутаючись серед величезної хопти і бур’янів, – я си тебе бою! Ніколи більше до мене не підходь, – кричала крізь плач, – я зараз піду до шандара.
Коли вона прибігла до свого помешкання, Мар’ян вже крутився коло її ліски.
– Тобі мало? – Роздратовано кинула, навіть не повертаючи в його бік голови.
– Там ше си лишило троха кропльових…
Маринє зупинилася в лісці, повернулася до нього і посміхнулася:
– Але бис і собі пару лишив…
——————-
Так моя прабабця Маринка запізналася з прадідом Мар’яном.

This entry was posted in Історія, Люди, Традиції, Церква and tagged , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *