Пиріжки з дитинства

УщенкоОлег Ущенко

 

Так складалася доля моєї родини, що війни нас не оминали. Прадід, ставши молодшим командиром ще за Австрії, загинув в Румунії вже Січовим Стрільцем. Прабабця з двома доньками лишилася сама. Друга світова пройшлася по бабці – до сих пір збираємо родину… Може через це прабабця і бабці вміли створювати затишок. Думаю тому, що його їм довго бракувало… Затишок – то не тільки, як кажуть зараз, розкладені по феншую меблі, килими, вазонки, але неодмінно має смачно пахнути. Смачні запахи здоби бабців мене не рідко заколисували, але бувало, що я від них і прокидався… Уявіть, в кухні тріщать, гудять і пищать дрова, а на кухні жаряться пиріжки з картоплею. Кільки таких пиріжків, золотобоких і апетитних, стоять на скрині коло твого ліжка у глибокій мисці. А біля миски горнятко з підсметанням або тарілочка зі сметаною.І все це старанно прикрите газетою чекає. Залишається прокинутися і промовити якесь слово. Наприклад, спитати, чи багато снігу, якщо то зима. Або, чи є гриби, якщо літо. Можна було спитати будь-що, бо то не важливо. Головне – озватися. Дати сигнал, що прокинувся. Я по запаху орієнтувався, що у них в середині – картопля з цибулькою, варені яйця, фарш, горох, фасолька, терті япка, сливки, вишні або якесь повидло. Байдуже яке. Головне, щоби його було не просто багато, а дуже-дуже багато. Або такі коронні – сир, абрикоси, мед, Пиріжки були нашою перепусткою в ранок. Поснідав – можна підводитися. А в зимі вилізати з під теплої перини ой, як не хотілося. І пиріжки ставали стимулом – мусів підвестися, щоби взяти ще один. Потім ще. Тих пиріжків не можливо було просто скуштувати, чи банально ними наїстися, я ними об’їдався. Особливо мені смакувало, як десь назовні проривалося повидло, воно запікалося і страшенно смачно хрумтіло… Їздили ми сьогодні відвідати хлопця, який після шпиталю має пару днів відпустки. А батьки його сказали, що він у бабці. Йдемо туди. Лише відчинили стародавньою клямкою двері і тут же гупнув в обличчя запаморочливий запах тіста, яке печеться. То був височенний япчинок – пляцок з яблук. Половину його ми і з’їли. Правда ми теж в гості ходимо не з порожніми руками… Його бабця нагадала мені моїх бабусь. А взагалі, вже не раз переконувався, що старенькі такі ж схожі, як малі діти. Вона чомусь зверталася до мене “пане професОре, їджте-їджте… ))”

 

This entry was posted in Кулінарія, Люди, Проза, Традиції and tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *