ОДЯГ ПРИКАРПАТСЬКИХ БОЙКІВ

PIC_1243Галина МАКСИМІВ(КОВАЛЬ), журналіст, редактор, перекладач

Він є одним із важливих елементів народної культури, тісно пов’язаний із соціальною структурою села, рівнем життя, обрядовістю. Впродовж століть одяг майже повністю виготовляли вдома, починаючи від обробки землі, посіву льону чи конопель,   догляду за вівцею, і закінчуючи прикрашанням вже готового виробу.

Дівчина з юних літ готувала собі віно (придане – авт.), на подальше сімейне життя. Кожна мама вчила свою доньку шити, вишивати, прясти, обробляти льон, коноплі, вовну. Все, що дівчина надбала, складали у скриню. Її під час весілля везли на возі до молодого.

В Західній Україні існували відмінності у носінні одягу, його прикрашанні навіть між  сусідніми селами.

Існував поділ на шляхту і хлопів. Він суттєво позначився на традиціях, звичаях, способі одягання.  Хлопи одягалися майже так, як у сусідніх селах, шляхта ж   носила одяг більш подібний до міщанського, пошитий із фабричного сукна, стриманий у кольорах.

Для виготовлення одягу бойки використовували, в основному, домоткану тканину (лляну чи вовняну), хутро та шкіру. Барвників, як правило, на застосовували, і вбрання мало природні кольори  – білий, коричневий і сірий.

 ЖІНОЧИЙ ОДЯГ

 Основним елементом одягу була сорочка. Її шили з домашнього полотна. Святкова сорочка була а тонкого полотна,  щоденна  – з грубшого.  Нижче пояса сорочку підшивали полотном нижчого ґатунку. Характерною особливістю було  рісування – збирання у дрібнесенькі складки біля шиї та зап’ястя. Крім рісування, жіночі сорочки вишивали хрестиком. Узір був  здебільшого геометричним, рідше – квітковим. Основне композиційне навантаження припадало на рукав. Орнамент розміщували вздовж широкою смугою або впоперек трьома смугами, рідше  – навскіс. Вишитими були пазухи, уставки, комір і манжети.KONICA MINOLTA DIGITAL CAMERA

Важливою річчю в жіночому вбранні була спідниця. Її робили з грубого домотканого полотна, рісували згори донизу, дрібними чи широкими складками. Такі спідниці були дуже широкі. Ширину визначали кількістю півок (ширина полотна 50-80см. – авт. ).  У ХХ столітті  з’явилися спідниці з фабричного сукна, дуже доброго ґатунку. З нього шили однотонні спідниці, внизу прикрашені двома –трьома стрічками. Стрічки могли бути того ж кольору, що й спідниця, або  різнокольорові. Вузькі спідниці з’явилися у 20-30-х роках минулого століття.

Традиційним доповненням до спідниці була запаска. На щодень – з грубшого полотна, а святкова, як і сорочка, – часто була неповторним витвором мистецтва.

Селянки майже не носили безрукавний одяг, натомість для шляхтянок він був  обов’язковим. Називалося це вбрання по-різному:  кептар, корсет сердак. Корсет був приталеним, мав ззаду чотири складки, а кептар був вільний. Десь у 20-х роках минулого століття з’явився святковий вишиваний сердак, чорний або вишневий. Вишивали його  нитками чи бісером.

З безрукавного одягу  досить поширеними були сердакові або кожухові камізельки. Шляхтянки  носили приталені пальта, які мали  вилоги, донизу широкі і довгі.

Верхній одяг  сільських жінок називався вуяш. Шили його із сердакового полотна. Вуяші оздоблювалися шнурком, звитим із кольорових вовняних ниток, аплікацією з різнокольорової тканини, кутасами. Взимку носили кожухи або футра (кожух, покритий зверху сукном­­ – авт.). Жіночі кожухи вишивали квітами, прикрашали хутром, сап’яном. Одягали  бойківчанки також короткі кожушки.

Зачіски і головні убори. Окрасою дівчини була її  коса. Волосся мили відварами різних трав, змащували натуральними жирами, старанно зачісували. В косу обов’язково заплітали  стрічки. Коли дівчина виходила заміж, то розпускала незаплетене волосся по плечах. На весіллі її пов’язували  хусткою, і   вона вже не могла ходити без головного убору. Спочатку одягали чіпець. Поверх чіпця пов’язували  малу хустину, а потім велику або рантух. Рантухи одягали до церкви, на свята. Шляхтянки зав’язували велику хустку.

Взуття .  Ходили переважно в ходаках чи босі. Пошиття чобіт було дорогим. Чоботи поділялися на боксові та юхтові, залежно від ґатунку шкіри. Дорогими  у пошитті були жіночі черевики. Їх майстерно оздоблювали сап’яном, смушком. Ознакою доброго взуття було…  його скрипіння.

Прикраси. Серед прикрас особливо популярними були вироби з бісеру. Виготовляти їх уміла майже кожна дівчина. Вузька смужка на шию називалася ланкою, широка, яку носили поверх сорочки –вісьорок, довга з медальйоном  – ґердан.

Популярними  були коралі з натурального коралу, до яких чіпляли дукати та медальйони. Але такі коралі були дуже дорогі, могли коштувати стільки ж, як  дійна корова. Можна було купити коралі з кольорового скла. Коралі були обов’язковою атрибутикою і ознакою матеріального достатку.  Носили жінки  й пояс. Він  називався  крайкою. Її зав’язували, як поверх спідниці, так і поверх верхнього вбрання.

 ЧОЛОВІЧИЙ ОДЯГ

У чоловіків, як і в жінок, основним елементом одягу була сорочка. Її шили з домашнього полотна. Святкову сорочку вишивали. Орнамент розміщували на пазусі, комірі та манжетах. Сорочки були довгими. Їх підперізували крайкою або ременем. Ремінь робили широким,  оздоблювали  декоративним тисненням. Він мав кишеньки, де чоловіки носили файку, кресало, гроші.

Штани були також з домашнього полотна. Шили  їх із двох півок, у талії стягували очкуром, називалися такі штани портки або сподні. Поверх сорочки одягали камізельки з сердакового сукна.

В холодну пору року чоловіки, як і жінки, одягали вуяші, але вони не були так прикрашені, як жіночі. Також  чоловіки  одягали  кожухи або футра. Чоловічий кожух основному, був довгий, широкий унизу, мав великий розлогий комір.  В теплу пору року чоловіки носили сіряки.

Зачіски і головні убори.  Ще на початку  ХХ століття  чоловіки носили довге волосся. Чим старший чоловік, тим воно було довше. Майже всі чоловіки мали вуса. Основним головним  убором   був капелюх. Влітку носили солом’яні капелюхи, восени й навесні – фетрові. Взимку носили смушкові шапки.

Взуття. У теплу пору року чоловіки ходили босі чи в ходаках. Ходаки  були універсальним взуттям для бідняків. Взимку, щоб не мерзнути, намотували теплі онучі.

 ДИТЯЧИЙ ОДЯГ

Сорочка у дитячому вбранні була основною. Маленькі діти мали коротенькі сорочечки, більші – довші. Коли дівчатка підростали, їм шили спіднички. Дівчаткам змалечку викохували коси, вишивали сорочечки, запаски, купували  коралі. Більші діти часто доношували одяг дорослих. Хлопцям не шили штанів.  Аж до повноліття  ходили вони у довгих сорочках, підперезаних  шнурком чи поясом.

У теплу пору року діти ходили або ходили босі, або їм шили ходачки.

ВЕСІЛЬНИЙ ОДЯГ

Весільному вбранню  бойки завжди приділяли багато уваги. Шили його із найякіснішого полотна, вишивали.

Молода вбиралася у вишиту сорочку, вишивану чи мережану запаску, вишитий сердак. На голові  в неї був вінок з барвінку, прикрашений дрібними штучними квітами. До вінка прикріплювали різнокольорові стрічки або зав’язували бантом одну широку білу стрічку. Волосся було розпушене. На плечах молода мала велику хустку.

Молодий одягався у білу вишивану сорочку, підперізувався ременем або крайкою, мав білі штани. З правого боку за поясом – хустка. На голові мав капелюх, а на капелюсі – вінок з барвінку. Взувалися обоє у чоботи. Молода деколи мала черевики. Бідніші взували ходаки.

За традицією, молода дарувала йому сорочку, а він їй – хустку чи рантух. Дружка з дружбою були одягнені майже так, як молоді.

This entry was posted in Історія, Легенди, Традиції and tagged , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *