Найстаріша молитва світу

Ян КоньорО. Ян Коньор, єзуїт, доктор теології, філософ і китаєзнавець.

Переклад з польської мови з http://www.deon.pl

Мовчання – це найстаріша молитва в світі. Так молилися Мойсей, Авраам, Іван Хреститель, Ісус та інші. Сьогодні тиша є розкішшю, тому що шум і гомін підкорив світ, який став торговицею шуму.
Зовнішня тиша призводить до внутрішньої чутливості того, що є сутністю всього: присутності Бога в душі. Тиша це дзеркало душі. Вона живе в серці людини і дозволяє відчути смак Бога, який навідує душу. Дозволяє ретельно прислухатися натхненню Святого Духа і прийняти Слово, щоб — як пише Бенедикт XVI — стало воно формою нашого життя (Verbum Domini, 27).
В тиші необхідна стимуляція. Одним з її джерел є внутрішня активність, пов’язана з нашими думками, уявою і почуттями. Мовчання провокує і стимулює внутрішню активність, яка повинна зосередитися на молитві, як джерелі відносин з Богом. Це вимагає підготовки, навчання навичкам, багатьох зусиль, щоб увійти у внутрішній світ. При внутрішній молитві є потреба ввійти в своє серце, відкрити Євангеліє і «дивитися» в очі Ісуса, аж до повної відданості Його Серцю. Найголовніше не відмовити йому в нічому – як повторювала св. Тереза від Дитятка Ісуса. Молитва є не тільки для того, щоб відкрити для себе волю Божу, але, перш за все, щоб повністю віддатися Ісусові. Це не пошук нових вогнів в тунелі, бо тоді ми покажемо егоїстичний підхід – концентруючись на своє его.
Наша культура не сприяє, на жаль, розвитку внутрішнього життя, ні духу творчості. Більш сприяє зовнішня стимуляція – світу шуму і радіоелектронних перешкод, які заглушують розум і серце. Гаджети, радіо, телебачення, iPody , MP3, MP4 – кокон потрясінь і плутанини, домінування розваг та задоволення. Уже Блез Паскаль зауважив, що король без розваг, це людина дуже незадоволена (…), відчуваюча свою нікчемність, опущеність, неадекватність, залежність, безпорадність, свій вакуум.
Мовчання є рушійною силою для молитви, тому що зустріч з Богом, який говорить гомоном ніжного вітерцю ( 1 Царств 19, 12), може відбутися тільки в тиші. Ісус хоче, щоб замовкло людське серце, порушене занепокоєнням і болем, так як Він зупинив шум води і вітру, щоб настала глибока тиша (Мк 4, 39). Правдива тиша це мова любові, бо тільки любов знає красу тиші, її повної і остаточної радості. Правдива тиша є ключем до безмежного і полум’яного серця Бога.
Бог відвідує нас тоді, коли побажає. Важливо, щоб ми змогли розпізнати час зустрічі. Це може бути в молитві, хоча часто це відбувається під час зустрічі з іншою людиною, під час праці, прогулянок, спортивних вправ, духовного читання і т.д. Нехай Бог бере на себе ініціативу, тому що тільки є одна істина – пише французький кардинал Конгар – одне вірно: довіритися Богу! В іншому випадку, людина сама керує своїм духовним життям і в ієрархії цінностей ставить себе на перше місце, а не Бога. Влучно про це висловився св. Августин: Якщо Бог є на першому місці, тоді все інше буде на своєму місці. Молитва в тиші є необхідна, щоб допустити голос Бога, довіритися Йому беззастережно, віддатися в Його руки, щоб Він міг вести нас.
Молитва словами часто є втечею від такої відданості Богу в тиші свого серця! Ось чому Ісус нагадує нам: Оці люди шанують Мене устами, а серце далеко від мене (Марко 7, 6). А там де серце, там є і скарб твій. Багато людей не знають, що тут захована пастку. З іншого боку, мовчання небезпечно для людського его, тому що Бог може зробити з нами що захоче. А Він непередбачуваний! Хто зрозумів помисл Господа, чи хто був порадником Йому? Може тому молитви в тиші настільки непопулярні?
Це не правда, що все є молитвою. Ісус – як ми пам’ятаємо – він молився двома способами: брав участь у літургійній молитві і поклонінні (ходив у синагогу), а й щодня залишався на самоті або в пустелі, щоб говорити з Отцем. Точно так само ми повинні бути наодинці з Богом. Ісус розпочав науку в пустелі, в пості та молитві, щоб Його місія видала “плід стократ більший».
Щоб наше слово мало силу, повинно випливати з джерела Життя. Того, який є Життям. Зустріч з уважно вислуховуючим і зцілюючим Ісусом, коли серце людини слухає і говорить до Серця Ісуса. Потрібна іскра Божа, щоб запалити вогонь любові, яка є в наших серцях, яка полягає в бажанні доторкнутися Невидимого Бога в інтимній близькості, ніби глибини реальності.
Homo sapiens має також високу духовна місію: це одкровення духовне і краса, тому що людина є іконою краси, обличчям Невидимого. Зустріч з тишею поєднює з духовністю, тобто з простором де немає гріха. На відміну світське віддаляє від Бога. Тиша часто допомагає грішній людині відновити стосунки з Творцем. В горизонтальному, земному, житті людина чує багато крикливих голосів, вони кусають і ревуть. Ось чому нам потрібно вертикальний, духовний, вимір тиші: гармонія Невидимого, який стає видимим в Ісусі Христі. Потрібна пильність серця, бо сатана робитиме все, що в його силах, щоб послабити нашу пильність і відкласти нашу молитву на потім.
Тиша є не стільки засобом комунікації, скільки зв’язку. Відновлює сили духовні і психічні. Потребує її кожен з нас.
Потрібно прагнути глибин, все більше формуючи своє серце, наслідуючи Христа.  Потрібно не тільки пробудження, але вставанням від сну, яке є виходом з нашого его і входженням до Божої реальності. Duc in altum!

This entry was posted in Єзуїти, Віра, Церква and tagged , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.