КОЛИ РІЗДВО ЩЕ БУЛО СВЯТОМ

Володимир Павлів, Львів
Коли Дід Мороз ще не розпивав на білбордах Coca-Cola, вдаючи з себе Святого Миколая, та й самих білбордів ще не було. І коли свята ще наголошувались на «я», а не на «а». І коли ще банки, холдинги та торгові мережі не вітали з усіма новорічними святами наприкінці листопада. Бо не було ще банків, холдингів і торгових мереж. Та й «усіх новорічних свят» ще не було.
Було Різдво.
Родинно-домашнє. Морозно-сніжне. Колядково-пампухове. Напів-легальне. Воно починалось вранці на Святвечір. Зранку йшлося по ялинку, товклося зерна пшениці в ступі, робилося тісто на пироги, мочилися сушені гриби, ставилися на вогонь голубці. І, звичайно ж, прикрашалась ялинка. Галузи ялинки з горіхами в «золотках» і з цукерками, зі скляними хатками і кольоровими кульками, з одноколірними гірляндами, грубими «сніжками» і тонкими «дощиками». А ще треба було встигнути прибрати, помити посуд, переодягнутись. Бо коли почнеться Вечеря, вже робити нічого не можна.
Сама ж урочиста частина починалась, коли зійшла зоря і стіл вже був накритий. І не тільки їжею: запалена свічка за померлі душі і сіно під цератою. Тоді вслід за бабцею треба було вклякнути перед образами, перехреститись, поотченашити і нарешті сідати до столу. Спочатку кутя – перша ложка з бабціних рук – на повалу, наступні – вже до писка. Пироги з бульбов чи з капустов, голубці і оселедець, узвар і мачєнка ніколи так не смакували, як на Святвечір.
Потім – колідуємо. «Бог Предвічний». «Небо і земля». «Нова радість стала». Поколідували, згасили свікчу, їжу лишаємо на столі. Може вночі хтось із предків прийде, то би мав, що з’їсти. Бабця йшла спати, а інші – всі по своїх колядницьких компаніях: дорослі з дорослими, дітва з дітвов. Треба насвяткуватися, натішитися – скільки там тих свят, а потім знову рік чекати.
Ех, було-було. Так ми собі при свічках в ніч з Mikołaja на Андрія згадували по-стариковськи з Найяснішим старовіцькі часи. Та й щось випили трохи, не без того. Цісар задрімали першим. А я з поваги до його маєстату ще трохи посидів тихенько, а потім позадував свічки та й теж приліг. А чо сидіти? Наші свята то вже в минулому.

This entry was posted in Без категорії. Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *