Із циклу «Закарпатські образки»

Світлана Бреславська
Такої бойової жони, як у Віті Драба, не було ні в кого. Привіз собі з Одеси. Не жінка – вогень! Ірою звали.
Вітя – хлоп двометровий, широкий, як шафа – колишній бейсболіст. Жона му в пупець дихає, але такого перцю давала понюхати! Якось розізлилася, що прийшов додому пʼяний, метнула му в голову міксером. Вітьовій голові хоч би що, а міксер – японський, відлетів від голови до стіни тай розбився. Таку Іра мала силу в руках – майстер спорту зі стрільби, одним словом. Хотіла якось подивитися де малий в городи побіг, то витягла свою гладкостволку з коліматорним прицілом, тай дивиться, а діти біжать за Сірьожкою:
Сірьожа, біжи домів, бо зараз тя мати пристрілить!
Ось така комедія була.
А ото недавно привіз Вітя свого компаньйона – чеха. Дорогою вже собі випили, і ще їм мало – зібралися до ресторану. Іра − з ними, бо знає, що далі Вітю на дівки потягне. Сіли в ресторані. Якихось дівчат біля чеха підсадили. Не біда, що Іра збоку. Було би дійсно не біда, якби Вітя не допився до того, що перестав жону упізнавати. Каже до неї:
Дівко, ти шо туй робиш?! Іди удци!
Іра стерпіла. Сама за руль сіла, привезла Вітю додому, вклала спати. А тоді взяла бейсбольну біту, пішла на подвір’я і в його бумері потрощила всі вікна і віконця, всі фари і підфарники, навіть бокові дзеркала. Подвір’я повністю засипала побитим склом, як снігом.
Вітя зранку ледве інфаркт не дістав. Отаке було.

This entry was posted in Гумор, Люди, Проза and tagged , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *