ІСТОРІЯ ПРО ЖЕРТОВНУ ПОМСТУ МАЦЬКА БАЛЯ

Роман Онишкевич, м.Львів
Жив собі в одному із сіл благословенної Жовківщини добродій на ім’я Мартин, а писався він Баль. Точно так, як знаменитий футболіст. Хоча Андрія Баля тоді – в 50-их роках ХХ століття – ще ніхто не знав, а Мацька добре знали в межах парафії. Чоловік був не злий, компанійський, до роботи особливо не горів, але й слави лінюха не нажив. Був собі хлоп як хлоп. Але мав два талани, через які односельці його трохи побоювалися.
По-перше, Мацько дуже шанував звичаї та традиції. На Різдво, незважаючи на вже поважний вік, не проминав своєю увагою сусідів. Для них, на його глибоке переконання, і свято народження Божого Сина не було би святом, як би в хату із колядою не вступив особисто він – Мацько Баль. На енній хаті й без того не паваротівський голос пана Баля вже тремтів, як стан незайманиці перед таїною тілесного розговіння. Але то було не найгірше.
Коли святошні господарі пригощали колядника кутею, він перед тим, як скуштувати, набирав повну ложку і мусів зацідити нею в стелю. Після чого намагався в аналогічний спосіб освятити всі чотири кути світлиці, поки господарі не встигали злапати його за руки і відібрати миску з кутею. Мацько знав, що так чинили наші предки, бо прилиплі на стелі зернята мали забезпечити урожай і приріст худоби. Так чинили предки, а традиції Мацько, нагадую, шанував. Селяни Жовківщини – люди, здебільшого гостинні, побожні і зовсім не проти традицій. Однак категорично виступали, аби їх збереження відбувалося не у їхній свіжопобіленій хаті.
Власне із пошани до традицій випливав і другий Мацьків гандж – він любив випити. Може, не так любив, як мусив. Бо як побожному традиціоналісту не вшанувати Василя, Степана, Андрія, Михайла, Юрія, Катерину, Параскеву, Анастасію, Ольгу, Ганну, не кажучи вже про Петра з Павлом, трьох Марій і незліченну кількість Іванів. За можливістю, не проходили повз увагу Кіндрати, Микити, Агафії, Сисої та інші святі покровителі добрих людей, з якими Мацько не знався, але в існуванні котрих був залізно переконаний.
Отож, на грунті глибокого пошанівку своїх ближніх Мацько Баль частіше, ніж годиться, заливав писок і не раз приплентувався домів у стані індивідуального апокаліпсису. Супружниця пана Баля такою побожністю мужа аж ніяк не була задоволена і тому, як водиться, намагалася його совістити бабськими істериками, водоспадами сліз, гнівними прокльонами, а подекуди і якимось кухонним причандаллям. Останнє Мацько, до його честі, терпів з гідним великомученика стоїцизмом і ніколи не дозволяв дати немудрій жінці здачі. Що ж бо взяти з такого непобожного створіння, яке й традицій не шанує.
Але якось Мацьків терпець увірвався. Після чергового годинного скиглення дружини він несамовито заверещав: «А-а-а-а-а-а-а! Та скільки то можна терпіти від дурної баби»! На тих словах змордований за день хлоп вивіркою вискочив у сіни, звідки через мить з’явився із сокирою. Впершись розпальцьованою долонею в стіл, він підтримуючи в такий спосіб рівновагу, вимахував занесеною правою рукою сокирою, як ковбой ласо. Після чого з нелюдським криком «Куррррррррва» зробив вирішальний жест і сокира спрацювала за призначенням – Мацько з розмаху втяв собі великого пальця. «Куррррррррва, а на маєш, шо хтіла»! – ще несамовитіше заверещав чоловік. Жінка не встигла сказати, що відтятий палець чоловіка їй абсолютно без потреби, бо Мацько вкинув сокиру, схопив звільненою рукою відрубаний палець і жбурнув у дружину. «На маєш, жери! Душу мою зжерла, печінки мені виїла, жери тіло моє. Аби сь знала»! – верещав і пінився Мацько Баль, певно, уявляючи себе Месією.
Отак чоловік відімстив дружині за постійні прирікання і гнирання. Чи змінила вона після того своє ставлення до поривів мужа – не відомо. Історія також замовчує, чи то у Мацька Баля була біла гарячка чи яке одкровення. Можна лише здогадуватися, що після цього здвигу хлоп навряд чи припинив пити, тим більше, що відтоді мав на це більше підстав, яко великомученик і страстотерпець.

This entry was posted in Люди, Проза and tagged , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *