Галицкий гумор

Борис Явір Іскра, правдивий галичанин з Тернополя

Каждий порєдний галичєнин гміє жєртувати. Він сипле жєртами де тра і де не тра. Но то не просто жєрти — то щира правда, чєсом гірка, чєсом солодка, но подана через жєрти. Єк ми сє сходимо докупи, то навіть вшиткі наші біди а гореч подаємо через жєрти, а веселі филі житє — тим більше. Порєдні галичєни надівают такі усміхнені маски а жєртуют, жеби було весело собі а й перед єншими сє представити, гейби мают найліпше у світі житє, бо зле жити порєдний галичєнин просто не годен і єк му сє жиє хоч троха зле, значит бізівно винні в тім полєки чи москалі (вшиткі, хто десь там за Сяном чи Збручом жиє).

Усі важні справи порєдні галичєни обговорюют, гейби жєртома. Ну просто порєдний галичєнин хоче сє всокотити від непевности єнших, особливо тих, хто не має відношенє до Галичини. То є наслідком непевного житє — хто го знає, в єку сторону поверне завтраки Дністер, в єку сторону полетє круки з гір а в єку сторону вуйко Місько розверне трактора на поли. Тому-то, чи не вшиткі відомості порєдні галичєни подают через жєрти — се така захисна реакція.

Так і про незалежність Галичини говорє жєртома, так і про галицкий Урєд а Королівство — вшитко просто жєрти. Про борьбу з вирубков карпатских лісів — то жєрти, про борьбу з видобутком сланцевого газу — жєрти, про плєми на Сонци — жєрти, про китайців на Місєци — жєрти, про кума а куму — жєрти, про вшитко на світі — жєрти. Єк хлопец з дівчинов фіґлюют — жєрти, єк йдут до шлюбу — жєрти, навіть єк дитина має сє вродити — то просто жєрти. Єк діло не вигорит, то порєдний галичєнин все зможе сказати «я просто жєртував», а єк діло вигорит, то він надіває найліпшу сорочку (не нову, но раз вдіту на весілє брата чи сестри), до неї припасовує краватку (зіправди, від вуйни з Канади чи Арґентини), вдіває маринарку а лаковані мешти — і хоч до знимки, бо він терперки герой, всьо знав і всьо зміг. Тим то і небезпечні порєдні галичєни, же говорєчи жєртома, все шось мают си на умі й чєсто за найбезневиннішим жєртом сє ховає тверде переконанє…

Ми, порєдні галичєни, так сє зажєтували за нашов дольов, же вна нас всерйоз не хоче теперки сприймати а жєртує вже віддавна з нами по-нашому. Но, дорогонькі, жєрти жєртами, а свою роботу тра робити, бо хто ї єнший ше зробит?

This entry was posted in Гумор, Люди, Проза, Філософія and tagged , , . Bookmark the permalink.