Фінансовий геній зі Станиславова

Богдан Скаврон, журналіст. Івано-Франківськ – Станіславів

Один з найвпливовіших економістів у світі, радник кількох американських президентів, голова Федеральної резервної системи США Артур Бернс перших 10 років свого життя провів у місті, яке тепер називається Івано-Франківськом.

Бернс

Упродовж трьох десятиліть Артур Френк Бернс, уродженець галицького містечка Станиславова , відігравав центральну роль у формуванні фінансової політики Сполучених Штатів Америки. У 1953 році він став головою Ради економічних консультантів президента Дуайта Ейзенхауера, а з 1970 до 1978 року, за врядування президента Річарда Ніксона, очолював Федеральну резервну систему, яка виконує роль центрального банку США.

На початку сімдесятих років, коли почалася політика розрядки в американсько-радянських відносинах, Артур Бернс у складі представницької урядової делегації побував у Радянському Союзі, відвідавши Москву. Не відомо, чи були тоді в нього внутрішні пориви провідати рідне місто на Галичині, в якому він народився і виріс. Однак навіть при його великому бажанні у той час до Івано-Франківська Бернса не пропустили би. За радянської влади Івано-Франківська область, густо нашпигована секретними військовими об’єктами, була закритою для іноземців.

Велике переселення євреїв

…Коли 27 квітня 1904 року в сім’ї Натана Бернсайга (Беренцвайга) та Сари Юран народився хлопчик, який пізніше став відомий як Артур Френк Бернс, Станиславів був звичайним провінційним містечком Австро-Угорської імперії, населення якого здебільшого було єврейським. Відомо, що до Другої світової війни євреїв у нашому місті мешкало вдвічі більше, ніж поляків, українців та німців, разом узятих.

Як жартували в той час, в Станиславові тільки вулиці польські, а будинки – єврейські. Справді, 70 відсотків тогочасних кам’яниць тоді належали багатим єврейським родинам Маргошесів (власники фабрики шкір), Ліберманів (спиртзавод), Мендельсонів (ватно-ватинна фабрика), Касвінерів і Урманів (цегельні), Волів (фабрика мила і свічок) та Гальпернів (банкіри і домовласники). Самих лише синагог у місті було аж 56. І в одну з них, за юдейським законом, Натан і Сара повинні були принести свого сина на восьмий день від народження для виконання завіту обрізання.

Синагога

Родина батьків Артура Бернса, очевидно, не належала до числа заможних євреїв і не від доброго життя вирушила за океан із першою хвилею трудової міграції. На початку двадцятого століття, утікаючи від злиднів, покидали рідні домівки і українські селяни, заселяючи Канаду, і найбідніші верстви єврейського міського населення. За даними істориків, з 1880 до 1910 року з Галичини переважно до Сполучених Штатів Америки виїхало понад 230 тисяч євреїв.

Можна сказати, що сім’ї Артура Бернса поталанило вчасно покинути Станиславів напередодні Першої світової війни. Уже в 1915 році в місті хазяйнували російські війська, прихід яких супроводжувався єврейськими погромами і мародерством. Коли ж вибухнула Друга світова війна, Натан та Сара, знаючи трагічну долю галицьких євреїв, мусили ще раз сильно подякувати Богу за свій щасливий порятунок.

Головний фінансист Америки

Ймовірно, 10-річний Артур, прибувши з батьками до Сполучених Штатів Америки, повинен був уже отримати початкову освіту в котромусь станиславівському хедері, навчання в якому єврейські хлопчики починають зазвичай в п’ятирічному віці. Але перша достовірна інформація щодо біографії Артура Бернса стосується уже тих років, коли його сім’я оселилася в американському портовому місті Бейонн у штаті Нью-Джерсі.

Відомо, що Натан Бернсайг, який скоротив своє прізвище до більш звичного для американців Бернс, прибувши в Бейонн, розпочав тут свій власний бізнес, виконуючи підряди з малярних робіт. Юному Артурові теж довелося працювати, щоб допомогти батькові утримувати сім’ю. Підлітком він освоїв професії поштового клерка, офіціанта, суфлера в театрі, мийника посуду, юнги на нафтовому танкері та продавця.

Зрештою, зароблених таким чином грошей Артурові вистачило для здобуття вищої освіти в Колумбійському університеті. Під час навчання він відрізнявся серед інших студентів своєю цілеспрямованістю та надзвичайною працездатністю, чим привернув увагу тодішнього світила американської економіки Веслі Мітчела. У 1930 році 26-річний Артур здобув ступінь кандидата (доктора філософії) економічних наук і прийняв від Мітчела запрошення працювати у заснованому ним Національному бюро економічних досліджень (НБЕД). Тут разом із своїм наставником він зайнявся вивченням економічних підйомів і спадів – так званих циклів ділової активності.

Одночасно з роботою в НБЕД у 1930 році Артур Бернс розпочав викладацьку діяльність в університеті Ратджерса. Його семінари, до речі, відвідував майбутній Нобелівський лауреат з економіки Мілтон Фрідман, який згодом з вдячністю згадував свого викладача. “Завдяки цим семінарам я зрозумів, як проводити дослідження, – зізнався якось Фрідман журналістам. – Він сприймав критику людей, молодших за нього і нижчих за статусом, і це мало досить позитивний виховний момент”.

Знаменитий Веслі Мітчел віддавна надавав консультативні послуги американському урядові, його протеже Артур Бернс невдовзі взяв приклад зі свого вчителя. Спершу він очолив економічну раду при президентові Дуайтові Ейзенхауерові, а згодом потрапив у команду президента Річарда Ніксона. У найважчі для Сполучених Штатів Америки сімдесяті роки, коли країну накрила хвиля інфляції і тривала виснажлива для економіки затяжна війна у В’єтнамі, Артур Бернс став головою Федеральної резервної системи (ФРС) – структури, яка виконує функції американського центрального банку. Саме за його головування в ФРС американський долар позбувся вільного конвертування у золото.

Уже в досить поважному віці Артур Бернс завершив свою політичну кар’єру на дипломатичній службі – у 1981-85 роках він був американським послом у Західній Німеччині. Останні роки свого життя він прожив на віллі біля курортного Вермонту в колі своєї сім’ї: дружини Гелен Бернс (Бернштейн) та двох синів – Йосипа, який також став економістом, та Давида, який обрав фах адвоката. Помер Артур Бернс у 83-річному віці внаслідок хвороби серця. Він запам’ятався багатьом американцям незмінною люлькою, густим сивим волоссям та дещо гугнявою вимовою…

Станиславівські сліди Бернса

“Щодо архівних даних про людей з таким прізвищем, як Бернсайг чи Беренцвайг, до мене ще не зверталися, – зауважив у розмові з репортером “ГК” головний рабин Івано-Франківської ортодоксальної юдейської громади Мойше-лейб Колесник. – А от когось із Юранів, напевно, знайдемо, прізвище матері цього Артура Бернса мені зустрічалося”.

Виявляється, для євреїв досить важливими є знання про своїх предків, але розшукати далеких родичів за прізвищами важко, бо фамілії у них з’явилися порівняно недавно, лише у ХІХ столітті. До того часу на надгробках писали тільки “такий-то, син такого-то”, та ще вказували місцевість, з якої він походить. Дивно, але для ідентифікації цього було достатньо.

На жаль, в Івано-Франківську знайти могили дідуся чи бабусі Артура Бернса уже неможливо. У шістдесятих роках було по-варварськи зруйноване найдавніше у місті “окописько” – єврейський цвинтар біля Тисменицької дороги, який проіснував майже три століття і на якому вони могли бути поховані. Зараз на цьому місці – кінотеатр “Космос”, недіюча лазня, дитячий садок та житлові будинки. Новий єврейський цвинтар був відкритий у Станиславові у 1926 році, і тут поховано багато ровесників Артура Бернса та його батьків. Загалом тут збереглося 4,5 тисячі могил тих євреїв, які померли у довоєнний та післявоєнний час. У братських могилах поховано понад сто тисяч жертв голокосту під час німецької окупації.

“Із 127 тисяч євреїв, які жили на наших теренах, вижило заледве півтори сотні, – зауважив Мойше-лейб Колесник. – На території гетто була тюрма, на розі теперішньої Галицької і Довгої, розповідають, що кров звідти потічком текла через вікна на вулицю”.

Після відновлення єврейської громади в Івано-Франківську (вона тепер налічує всього 400 осіб разом із членами родини) територію занедбаного цвинтаря обгородили і частково облагородили, хоча дальша частина кладовища й тепер заросла непрохідними хащами. Кілька пам’ятних знаків нагадують про голокост. А ще сюди звозять рештки надмогильних стел, які часто знаходять під час ремонту вулиць – їх в радянський час мостили надгробками зі старого кладовища.

…В архівних матеріалах, які були в розпорядженні головного рабина Івано-Франківської області, вдалося розшукати тільки одного чоловіка, який міг бути родичем американського економіста. Якийсь Хаїм Юран (батько – Фріш Мозес, очевидно Хаїм взяв прізвище матері), на п’ять років старший від Артура, робив подання з проханням про виїзд із Польщі у 1932 році. Мешкав цей чоловік на вулиці Пьотра Скарги – теперішній вулиці Василіянок.

У державному обласному архіві за запитом про ймовірну родину батьків Артура Бернса попередньо повідомили, що прізвища Бернцвег, Беренцвайг та Юран у Станиславові у той час зустрічалися. Однак, зауважила заступник начальника відділу інформації та використання документів Любов Соловка, у цих людей інші імена, ніж у батьків Артура Бернса. Відомо, що мешкали ці родини в центральній частині міста на вулицях Липовій (тепер – Шевченка) та Казимирівській (тепер – Мазепи).

Матеріал з  “Галицький кореспондент”

This entry was posted in Історія, Люди and tagged , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *