Дід Дмитро і червоний прапор (Дубровські побрехеньки)

(Всі ІМЕНА, ПОДІЇ, НАЗВИ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ в серії “Побрехеньок” є ВИГАДАНИМИ, тому будь яке співпадання є ВИПАДКОВИМ,  автор просить  тих, хто себе  ІДЕНТИФІКУЄ з героями  його по писку не бити 😉  )

Ця подія відбулася більш ніж 20 років тому, на початку дев’яностих, на тлі становлення української держави, патріотичного піднесення галичан, постійних мітингів з синьо-жовтими стягами під співи «А ми тую червону калину…». На Дуброву до баби Люби прибився для проживання дід Дмитро. Сам він походив з Пацикова, але овдовів і не хотів заважати своїм дітям, тому зійшовся з одинокою бабою, щоб старість проходила веселіше і було до кого слово промовити і подати одне одному склянку води при  потребі. Для села дід Дмитро був справжньою знахідкою – ветеринар. Повагу і авторитет заслужив відразу, бо любив всім помогти і поговорити про життя- буття. Але основним захопленням діда Дмитра була політика. Ні один мітинг українських патріотів в Долині не обходився без нього і він, як член Народного руху проводив запеклі розмови з тими, хто не вірив що з тої державності щось буде. Якщо ви колись бачили на долинському мітингу худощавого, з посрібленою головою, в вишитій сорочці акуратно одягненого чоловіка з українським синьо-жовтим прапором – то скоріше за все наш дубровський дід Дмитро.

Одного вечора перед святом Івана Купала молоді газди з вулиці, так званої, Молодіжної, років по 30 і менше, зібралися в гаражі мого кума Василя зустріти і відзначити це народно-церковне свято. Без Івана там також не обійшлося, тому забава набирала обертів. І як годиться, при такій забаві, почали згадувати недавно минуле молоде, безтурботне, холостяцьке життя. А так як в нас серед молоді є традиція робити на Івана збитки, то  було переповідано скільки брам, туалетів(типу виходок) , псячих будок(разом з злющими псами) і тп було вкрадено і де поставлено і тд. Так в розмовах і час від часу з тостами « За Івана!» проходила та забава. І вже історія не пригадує кому з цієї  дружньої компанії прийшла ідея «Згадати молодість»(ніби Ігорові?) , але так як було випито чимало, кров розрідла, молоді газди знову відчули себе майже безтурботними підлітками, тому почав розроблятися план, щоб то в селі натворити, щоб завтра було з чого посміятися. Але основне, на цю компанію ніяка підозра не впаде, бо молоді газди з жінками і дрібонькими дітьми повинні або мирно спати, тримаючись за поперек або за щось інше молодої дружини, або, в крайньому разі, колисати заплакане дитиньча. Але щоб до ранку тинятися по селу і робити збитки, то Боже сохрани! ніхто би на них і не подумав.

План був розроблений досконало, як подобає ветеранам і основою став великий, на пів стіни гаражу червоний прапор з образом вишитого золотими нитками Леніна і надписом «Победителю соцсоревнования . Ми прідьом к победє комуністіческого труда», яким пару років тому був нагороджений газо-переробний завод.

Наступного ранку, як тільки газди і газдині вигнали худобу на пашу, було тільки і розмов що кому і які збитки ті малі бенькарти зробили. Ніби всі злилися, але радісно було всім, бо кожен згадував сою молодість і який він сам був. Але тоді навіть зняті і невідомо де заховані ворота, і чужі дивани-лежанки не в своїх ґаздівствах, і навіть бідний пес разом будкою на електричному трансформаторі, який жалібно скавучав, і невідомо як відключений газ в одній з частин села, що заставило газдинь розпалювати кухні дровами і починати варити вареники і ще всяке інше не могло зрівнятися з подіями, які відбувалися біля хати баби Люби і діда Дмитра. На самому вершечку хати гордо майорів червоний прапор. Вигляд діда Дмитра був трагічний, він не міг пережити ту наругу, яку вчинили над ним, твердим українським патріотом. Червоний прапор і дід Дмитро то антиподи, поняття взагалі не сумісні. Дід ходив плачучи і рвучи на собі волосся і сорочку, і пропонуючи могорич, щоб ту ненависну, ще й з Лєніним, шмату хтось тай зняв, бо ще трохи і дідове серце могло не витримати. Народу зібралося чимало подивитися на той цирк, і діда було шкода, але такого кіна в селі давно не було , тому навіть запропонований могорич  не діяв прискорювачем в виконанні прохань діда Дмитра…

Прапор було знято(наскільки пригадую тим хто і вішав), урочисто пошматовано дідом Дмитром і ще урочистіше було випито могорич «За Іванів» і «За неньку Україну».

This entry was posted in Історія, Гумор, Легенди, Люди, Проза, Традиції and tagged , , , . Bookmark the permalink.

One Response to Дід Дмитро і червоний прапор (Дубровські побрехеньки)

  1. You really make it seem so easy with your presentation but I find this matter to be actually something that I think I would never understand. It seems too complicated and very broad for me. I’m looking forward for your next post, I’ll try to get the hang of it!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *