Афоризми від професора Кемпінскі

16 листопада 1918 року в Долині народився всесвітньовідомий лікар, філософ, гуманіст, професор Антоні Кемпінскі. Цього року, в День Незалежності, рішенням сесії Долинської міської ради професору Кемпінскі, за великий вклад в розвиток світової науки, присвоєно звання Почесного громадянина нашого міста. Він став першим іноземцем неукраїнського походження, якому надано це звання. Про Антонія Кемпінскі була публікація на нашому сайті , приурочена 40 річчю його смерті. Після себе професор залишив величезну кількість наукових праць і публікацій.  На його наукових працях вчиться вже неодне покоління лікарів. Його твори несуть в собі багато філософських роздумів та гуманізму, тому такі великі письменники сучасності, як Пауло Коельо, Еміль Чоран, Антуан де Сент-Екзюпері та інші використовують ці цитати та афоризми в своїх творах. До уваги читачів пропоную переклад невеличкої частини перлин людської мудрості, які почерпнув з праць «Страх» та «Ритм життя» професора Кемпінські.

Потрібно скоріш за все визнати, що влада не є від Бога, а від сатани походить.

Не завжди той, хто має високе становище в суспільстві, суспільству потрібен.

Абсолютна влада пов’язана з абсолютною залежністю.

Всесильний володар, якого не люблять піддані, потрапляє переважно в психіатричну клініку.

Вождь живе перемогами, без них він труп.

Вождь є добрим вождем, поки має успіх в провадженні своїх ідей.

Цивілізація – то влада над світом, культура – то любов до світу.

Можна іншу людину поневолити, придушити його опір, знищити, але не можна його контролювати, не можливо ним керувати, як керуємо предметами неживої природи

Табори смерті відкрили таку правду про людину, що людство не може це збагнути.

Там де знаходимо кайдани і грати, можна з впевненістю казати, що то сліди людини.

Собака на прив’язі завжди зла, раб завжди небезпечний

Типовим симптомом страху, є втрата почуття гумору.

В страху ми маліємо, в свободі зростаємо. Тільки свобода може перемогти страх.

Об’єкт кохання є для нас великою таємницею; не знаємо, що чекає нас, коли ми з ним об’єднаємось.

В самоті легко доходить до самозакохування, а одночасно до крайньої ненависті, що закінчується іноді самогубством.

Самотність можна прирівняти до смерті.

Почуття ніколи не повторюються, їх особливістю є індивідуальність.

Не можна логічно довести, що щось є гарне, потрібно це просто відчути.

Людина не може бути, як складова механізму – емоційно байдужою, мусить вона кохати та ненавидіти, а також бути об’єктом захоплення і ненависті.

Важче бути жінці – жінкою, ніж чоловікові – чоловіком.

Люди більше бояться творіння власного розуму, ніж конкретної реальності.

Наше минуле формує наше майбутнє.

Наші слова і почуття – безсмертні.

Перехід з невідомого в відоме, з минулого в майбутнє, вимагає багато зусиль і відваги.

Вмирає людина, але залишається після неї слово, специфічний для неї жест, емоційний клімат, який був навколо неї, певні символи , які були привнесені нею в навколишній світ і в тім світі залишаються, при тому, що тіло перестало існувати.

Люди, які поспішають виконати роботу, недбало її виконують; поспішають  жити, але не відчувають смаку життя; поспішають відпочивати, але не можуть відпочити.

Не знаємо, в якій мірі людина людині є ворогом, а в якій – другом.

Наш світ, який здається таким реальним і стабільним, перетворюється в мильну бульбашку, ілюзію, яка зникає в момент смерті.

Майбутнє є хаотичним і непевним, тому що хаос і непевність властиві самій людині.

У світі власного тіла ми губимося, є воно для нас темрявою і таємницею.

Людина навіть в найгірших для себе ситуаціях не перестає дивитися в майбутнє, та не втрачає властивості прийняття рішень, дякуючи чому здобуває майбутнє.

День, в якому переживаємо багато подій, є довший від дня, в якому нічого на відбувалося.

Завжди той, що доганяє, є сильнішим від того, що втікає.

Людина не може жити тільки любов’ю до навколишніх, відмовляючись від закону збереження життя. Таке ставлення неминуче приведе до смерті.

Одним з парадоксів життя є можливо те, що нема справ ідеально добрих чи злих, добро має тінь зла, а зло – добра.

Існує запитання, на яке немає відповіді, а саме: «Що то є смерть?»

Кожен є потенційним вбивцею, тільки його жага вбивства прихована під поверхнею обов’язкових норм соціальної поведінки.

Дитина є для самої себе невідомим космосом.

Гра є найпершою школою життя для дитини.

Людина розвивається все життя, але те що надбав в дитинстві, є ключовим орієнтиром, для майбутніх дій.

Найперше боїмось того, що навколо нас, а в кінці того, що в нас.

День – це верховенство розуму та реальності, ніч – влада таємних сил, дикої пристрасті, екстазу та панічного страху.

Хвороба є злом; щоб від нього очиститися, потрібно внутрішньо очиститися не тільки фізично, але й духовно.

Кожен контакт з навколишнім середовищем є свого роду боротьбою; виграю я або навколишнє середовище.

Жодна тварина не може витримати того, що може людина.

Кожному трапляється вирішувати долю іншого.

Мозок ніколи не є Tabula Rasa.

Колорит нашого світу виводиться із відношення до матері, а його форма зі відношення до батька.

В стосунку до самого себе, як правило, важко бути порадником.

Людина не може жити одним днем, їй потрібна ще і ніч.

В кожній людині є трохи героя; скільки зможу витримати і на що я здатний.

Кожен має стільки років, на скільки почувається.

Люди, які сприймають свою старість, не роблячи з того проблеми, є молодшими за тих, хто за всяку ціну хоче бути молодшим.

Природа завжди мудріша від людського розуму.

Науку і техніку можна вважати продовженням магії.

Тіло є власне, але дух спільний.

Всяке середовище є добре і зле одночасно.

Декалог в усіх релігіях подібний.

 

 

 

 

 

 

 

 

This entry was posted in Історія, Книги, Люди, Психологія, Філософія and tagged , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *