***

Світлана Бреславська

на призьбі старої хати
стоїть весна
сумна
пелехата
дивна
розхристана
очима блискає
від холоду пʼяна
вбрана
в останній сніг
і в перший барвінок

тремтять коліна
і руки голі
аж до плечей
вітер пече
руки ті
шарпає 

а я на призьбі своєї памʼяті
питаю:
де ти є ?

This entry was posted in Поезія and tagged , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *